Розділ 2. КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ

2.1. Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати

У процесі розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей: металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за природою є грішми; гроші — це простий елемент обміну, а резервна функція металевих грошей має фундаментальне значення); номіналістична (полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, позбавлених внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням); кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів і послуг).

Найдетальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст., англійським ученим Д. Юмом у трактаті "Про гроші" (1752). Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямів кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія одержала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, котрі виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і наголошували на зв'язку теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв'язку з цим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.

2.2. Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей

2.3. Внесок Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

Усупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки, Дж. Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс надавав важливого значення аналізу мотивів накопичення грошей:

Трансакційний — мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

Обачності — мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому.

Спекулятивний — мотив зберігання грошей" який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій у період очікування підвищення норми позичкового процента. Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Зниження норми позичкового процента означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки. Отже, як фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит виступає норма процента.

де Мd — загальний попит на активи;

Mdr — трансакційний попит;

Mds — спекулятивний попит.

Збільшення доходу (Y) збільшує попит на гроші для трансакційних операцій.

Зниження норми (r) збільшує попит.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Наприклад, збільшення номінального доходу приведе до збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву та мотиву обачності. Відповідно зниження норми позичкового процента збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші на важливий фактор формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а відтак — й інвестиційного процесу. Тобто, Кейнс став засновником одного з напрямів теорії грошей — теорії державної грошової політики. Як у теорії, так і на практиці особливу значущість має положення Кейнса про принципи здійснення "політики дешевих грошей" і пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі, та розробив концепцію регулювання ціноутворення і контролювання інфляції.