Розділ «Арістос»

60 Опоненти індивідуалістичного штибу твердять: вибір розміру сім’ї — одна з останніх можливостей вільного вибору, яка залишилася для дорослих у цивілізованому суспільстві. Зобов’язати їх обмежувати розміри сім’ї означало б здати останню твердиню індивіда. Як на мене, то такі аргументи найпривабливіші, проте під натиском реальності зазнають краху й вони. Оскільки такого роду рішення — мати чи не мати певну кількість дітей — далеко не тільки особисте. Якщо чоловік і жінка вирішують завести сім’ю із шести осіб, то вони приймають рішення, вплив якого на їхнє суспільство і світ значно ширший, аніж сфера дії їхніх особистих прав як індивідів, і насправді триває значно довше, ніж їхнє власне життя.

61 Як встановили американські соціологи, загрозливий побічний продукт економічного процвітання полягає в тому, що воно перетворює додаткову дитину на бажаний і дозволенний додаток до заможного життя. Тут уже вона стає символом багатства, успіху в житті. Великі сім’ї завжди заохочувались політиками і священиками; ідолопоклонство цим великим богам — Зрілості і Плодючості — викликати легко. Проте не виникає сумніву, що додаткова дитина — у світі голодуючих дітей — то єдина розкіш, яку вже ощасливлені багаті дозволяти собі не мають права. Бо якщо твердити, що ми вільні розмножуватись, як кролики, то еволюція приведе до того, що ми так само будемо й гинути.

62 Залишається ще одна категорія опонентів: ті, хто твердить, що контролювати приріст населення неправильно якраз із погляду еволюції. Існує егоїзм покоління: дозволити нашим дітям шукати вихід самим. Є сильніший арґумент: наша здатність розмножуватися йде — і має йти — в ногу зі здатністю прохарчуватись. Але, у відповідності до згаданої теорії розмножуватись-і-бравувати, якщо всі ми хочемо залишатися здоровими, то мусимо залишатись у стані гострої кризи. Всі свої човни ми повинні будувати з діркою в днищі — а потім вичерпувати воду.

63 Навіть якби ми могли прогодувати світове населення, вдвічі більше від сучасного, — і прогодувати краще, ніж годують його зараз, — малоймовірно, щоб такий перенаселений світ був щасливішим, ніж населений нормально. Люди потребують дечого більшого, ніж просто їжі, а все інше найпишніше розцвітає тоді, коли натовп менший; це — мир, освіта, простір та індивідуальність.

64 Вочевидь, майбутнє розглядатиме байдуже ставлення до контролю за населенням як найбільшу дурість нашого часу. Тоді побачать, що ґрандіозна структура в нашому суспільстві була геть зайвою, простим наслідком того, що ми мали надто багато ротів, щоб годувати, надто багато рук, щоб зайняти їх працею. Але насамперед побачать, що стан перенаселення перетворює проґрес на регрес. Скільки сучасних винаходів, скільки економічних теорій насправді є не кроками проґресу, а просто відчайдушними спробами зупинити течу в днищі тонучого корабля. Скільки витрачено винахідливості й енергії, щоб триматись на плаву замість того, щоб рухатись уперед?

Висновки

65 Одержимі грішми суспільства продукують незадоволених чоловіків і жінок, тому що можливість купувати, немов героїн, викликає звикання і діє так само згубно. Людина вмирає раніше, ніж отримує вдосталь. Вони продукують злочинців, тому що надто мало людей мають надто багато, а надто багато людей жорстоко покарані за свою бідність і неосвіченість, у яких не винні. За кожним шилінґом, кожним франком, кожною маркою, рублем, доларом — дитина з тонесенькими ніжками-сірниками, майбутнє, заздрісний і зголоднілий прийдешній світ.

66 3 погляду науки ми знаємо один про одного більше, проте, подібно до галактик, що розбігаються, кожен із нас, здається, стає все самотнішим і віддаленішим. Тому більшість із нас зосереджується — у явно позбавленому смислу і надто очевидно випадковому світі — на тому, щоб отримати для себе стільки насолоди, скільки може. Ми діємо так, ніби народились у камері смертників, ніби приречені на життя у небезпечному столітті, на те, що неминуче будемо знищені, на існування, в якому важливо тільки одне: що воно до смішного коротке і закінчується вмиранням здатності насолоджуватись. Те, що роздовбує нас, як шило, діє одночасно у двох напрямках. Це не тільки дразлива нездатність отримати все, чого прагнемо, але й болісний страх, який врізається назустріч, що те, чого ми прагнемо, — у світлі тьмяних проблисків усе ж таки (як би там не було) значно багатшої людської реальності — нічого не варте. Ніколи ще не було стільки пустих людей у світі, схожому на велетенський крутий берег з пустих черепашок.

67 Потребу в змінах ми бачимо всюди, але ж так мало місць, де вона задовольняється. Далі я переходжу до життєво важливого чинника. Це — освіта.

9

Нова освіта

1 Майже вся наша освіта спрямована сьогодні на два результати: отримання багатства для держави та добування засобів існування для індивіда. Отже, мало дивного, що суспільство одержиме грішми, оскільки весь зміст освіти, схоже, показує, що така одержимість і нормальна, і бажана.

2 Незважаючи на те, що нині у нас освіта майже загальна, щодо її якості ми одне з найнеосвіченіших поколінь, причому саме через те, що освіта підпорядкована економічним потребам. Відносно кращу освіту отримувала щаслива меншість у вісімнадцятому столітті, в епоху Відродження, в античних Римі і Греції. В усі згадані періоди цілі освіти були більш високими, ніж нині, вони чудово готували учня до розуміння життя, отримання насолоди та до відповідальності перед суспільством. Звісно, сьогодні істини і предмети старої класичної освіти нам здебільшого непотрібні; звісно, вона була наслідком дуже несправедливого економічного становища, але в кращих своїх проявах добилась того, до чого жодна з сучасних освітніх систем навіть не наближається: досконалої людини.

3 Добра освіта повинна мати чотири головні цілі. Перша, якою охоплені всі сучасні системи освіти передусім, — підготовка учня до його економічної ролі в суспільстві. Друга — вивчення природи суспільства і людської держави. Третя — прилучення до розмаїття існування. І четверта — утвердження того відчуття відносної винагороди, яке людина — на відміну від інших живих істот — так давно втратила. Простіше кажучи, нам треба навчити учня здобувати засоби до існування, потім — жити поміж іншими людьми, потім — отримувати задоволення від свого власного життя, і аж потім — усвідомлювати мету (і, врешті-решт, виправданість) існування людського виду.

4 Нині між першою і трьома наступними з названих цілей дві істотні відмінності. З точки зору держави, вони до певної міри взаємно ворожі. Економіці не потрібно, щоб працівник надавав надто багато уваги своєму соціальному призначенню, само-задоволенню і остаточній природі існування; їй потрібні розумні і покірні ґвинтики, а не розумні і незалежні індивіди. А оскільки в облаштуванні освітніх систем найвагоміше слово завжди за державою, то від політиків і чиновників можна очікувати хіба що невеликого бажання щось міняти.

5 Друга відмінність: тоді як перший, економічно-рольовий тип освіти прямо визначатиметься економічними потребами нації і, таким чином, закономірно змінюватиметься від країни до країни, наступні три цілі взагалі мало відрізняються, оскільки всі ми перебуваємо в одній і тій же людській ситуації і наділені одними й тими ж відчуттями. У трьох згаданих сферах одну й ту ж, по суті, освіту можна дати всім на світі, і її треба давати. А це, знову ж таки, являє собою загрозу ідентичності кожної держави і є другою причиною, чому слід очікувати, що її «слуги» опиратимуться будь-якому введенню універсально схожих програм.

6 Тепер можна стверджувати, що найкращі з наших університетів — принаймні в найбагатших і культурно найпередовіших країнах — таку освіту вже пропонують. Оксфорд і Кембрідж, Гарвард і Йєль, новий великий Каліфорнійський університет, Сорбонна і Еколь Нормаль та подібні їм престижні учбові центри, звичайно, пропонують усе багатство культурного розвитку, завдяки якому студент може досягти трьох останніх цілей, якщо має до цього нахили і час. Та навіть тут існує не взятий до уваги чинник: система іспитів. Тільки зовсім недавно головним завданням університету (чи навчального закладу будь-якого типу) стали вважати відбір студентів на іспитах. Відомо, для чого: упевнитись, що наявні місця отримують найдостойніші. Але це відразу ж викриває, чим є система іспитів: безнадійним прийомом у безнадійному становищі— точним аналогом продовольчих пайків воєнного часу.

7 Всі гріхи історії можна списати на нестачу шкіл.

І нестача шкіл у наш власний час — найжахливіша в людській історії. Чим більше ми потребуємо рівності, тим більше прагнем освіти; чим більше засобів комунікації, тим більше бачимо бажаного; чим більше ми отримуємо дозвілля, тим потрібніше, щоб нас навчили ним користуватись; і чим більше зростає населення, тим більше потрібно шкіл.

8 Кожному віку властивий свій особливий ризик. Наш допускає, щоб півсвіту голодувало в буквальному розумінні, а дев’ять десятих його — голодувало освітньо. Жоден вид не може дозволити собі невігластва. Він дозволив би собі таку розкіш тільки в тому світі, де не мав би ворогів і стояв над випадком та еволюцією.