Тоді Андреєв швидким рухом скинув з себе пальто зі словами: «Чи довго ти будеш кривдити нас?», схопив дружину за руку, потягнув до кабінету - і звідти, біля самих дверей, почувся її відчайдушний крик...
За декілька секунд все закінчилося. Андреєв вибіг у передпокій, кинув фінський ніж і оголосив себе злочинцем.
Що відбулося в його душі?
На це запитання не може бути тієї певної відповіді, яка необхідна для судового вироку, бо при такому невимовному потрясінні все в людині перевертається... Звідкись зсередини у Андреєва піднялася могутня хвиля, яка поглинула і розум, і серце, і совість, і пам'ять про загрозливий закон.
Що тут було? Ревнощі? Злість? Запальність? Ні, все це не підходить. Гострі ревнощі уже були приборкані, бо Андреєв міг діловито спілкуватися із своїм суперником. Злість і запальність знову ж таки не в'яжуться зі справою, бо Андреєв був добрим і терплячим до останньої миті.
Якщо хочете, тут були жах і відчай перед раптово відкритими для Андреєва жорстокістю і бездушністю жінки, якій він безповоротно віддав і серце, і життя. В ньому шалено заговорило почуття незбагненної неправди. Тут вже нуртувала сила життя, яка ламає все непридатне без прокурору і суду. Втекти від цієї неминучої кризи не було куди ні Андреєву, ні його дружині.
Я назву цей душевний стан Андреєва «несамовитістю» - не тією несамовитістю, про яку говорить формальний закон (тому що там неодмінно потрібна душевна хвороба), але несамовитістю в загальновживаному розумінні цього слова. Людина «збожеволіла», була в «нестямі». Його ноги і руки працювали без його участі, бо душа була відсутня...
Невже люди цього не зрозуміють?
Яка глибока правда звучить у зізнанні Андреєва, коли він говорить: «Крик дружини повернув мені розум». Значить, до цього крику він був у стані божевілля...
Чи бажав Андреєв того, що він зробив? Ні, не бажав, бо наступного дня говорив своїм знайомим: «Я, здається, віддав би все на світі, аби цього не сталося...»
Карати будь-кого за вчинок, явно несвідомий - не по-людськи, та й не потрібно.
Ось і все, що я хотів сказати. Я намагався роз'яснити вам цю справу мовою вашого власного сумління. Правду кажучи, я не маю сумнівів, що ви не погодитеся зі мною.
І вірте, що Андреєв вийде з суду з «опущеною головою»..; У глибині його душі, як і долі, буде невигойна рана... Його гріх перед богом і закривавлений привід його дружини - у всій своїй жахливості - залишаться з ним нерозлучними до кінця.
Андреєв був виправданий. Присяжні визнали, що вбивство здійснене в стані крайнього роздратування і запалу.
Россельс В. Л. Промова на захист СеменовихТовариші судді!
Старий робочий, слюсар Семенов ніколи не забуде той холодний грудневий день, коли він зустрів давнього знайомого, поважну людину, що займала, з його точки зору, високе положення головного бухгалтера главку, - Любомудрова.
Знайомство з Віктором Івановичем Семенов цінував, воно здавалося йому навіть схвальним.
Зустрічі цієї йому не забути.
Назавжди залишиться у пам'яті Семенова і прохання, з яким звернувся до нього Любомудров. «Гавриїле Борисовичу, - сказав він, - друкарка наша передрукувала для установи роботу, що не входить в її обов'язки, а виплатити їй, штатній друкарці, понад заробітну платню тисячу рублів якось незручно. Чи не допоможете ви? У чому сумніваєтеся? Це ж зовсім просто. Я випишу по рахунку вашій дружині гроші на її ім'я, ви з її дорученням їх отримаєте, передасте мені, а я - друкарці. Ось так змушені обходити бюрократичні формальності», - зітхнув він.
Йокнуло, сильніше забилося серце у Семенова: «Чи добре це?» Але тут же одумався.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Еристика [Мистецтво полеміки: Навч. посіб.]» автора Хоменко І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Практикуми до розділів“ на сторінці 19. Приємного читання.