Розділ «Практикуми до розділів»

Перша зустріч Андреєва зі своєю «судженою» відбулася в Лісному, на товариському гулянні. Йому охарактеризували її як загальнодоступну «панночку».

Багато любителів розваг залицялися до неї. Але вся вона, з голови до ніг, якось одразу пройняла його серце. Пояснити це почуття неможливо. У кожного є своя призначена жінка, від якої не врятуєшся... Такою була і Сара Левіна для Андреєва. З кожною новою зустріччю він захоплювався все більше. Він робив їй подарунки, висловлював свої почуття. Вона, очевидно, приглядалася до нього і подавала надії. Нарешті, його ніжність і захоплення зробили свою справу. Вона відчула в ньому щось стійке, надійне - і віддалася... Вона не була цнотливою. Як завжди в таких випадках, у минулому коханні виявилося щось невизначене: чи то короткочасні романи, чи необережність. Андреєв не заглиблювався і нічого не хотів знати. Перші розкриті йому обійми вирішили його долю. Він уже не міг бути вірним своїй дружині, він міг бути вірним тільки Левіній.

Довелося з'ясувати стосунки з дружиною. Почалося руйнування сім'ї. Дружина нелегко віддавала свого вірного чоловіка, тим більше, що суперниця бешкетувала і всіляко ображала її. Зустрічаючись на вулиці, Левша показувала їй язика. Якщо заставала біля її під'їзду готовий екіпаж, сідала в нього і наказувала кучерові везти її, а не бариню. А Андреєва лише дивувалася, куди подівся її екіпаж...

Андреєв був між двома вогнями. Усвідомлюючи себе невільним грішником, він мучився через заподіяні дружині образи і водночас не міг звинувачувати Левіну, бо бачив у тому бешкетуванні доказ її ревнощів, її взаємності, її бажання поєднатися з ним безроздільно, чого і він сам прагнув усім серцем. Тяжкі часи переживав він.

Тим часом Левіна завагітніла. Андреєв зрадів, бо побачив у цьому нове зміцнення їхніх стосунків. Становище ускладнювалося, бо дружина, обурена нахабством Левіної, вживала всіх заходів для того, щоб звільнити від суперниці чоловіка. Вона домоглася того, що поліція «пристрахала» Левіну... Нічого не підозрюючи, Андреєв застав одного разу свою вагітну коханку непритомною, з повісткою про висилку з Петербурга. Він терміново пустив у хід всі свої зв'язки і йому пощастило паралізувати висилку, завдяки втручанню в справу градоначальника Г рессера.

Прагнучи надалі убезпечити кохану жінку від подібних випадків, Андреєв одразу ж записав її в гільдію. Нарешті, дружина скорилася своїй долі. Андреєв сповна забезпечив її і доньку. Було вирішено, що дружина не перешкоджатиме спільному життю Андреєва з Левіною, але розлучення не буде, доки донька від першого шлюбу не вийде заміж. Величезними зусиллями перша сім'я була влаштована і фактично відпала...

Щойно у Левіної народилася донька, вона прийняла християнство і отримала ім'я Зінаща. Хрещення було необхідне для того, щоб Андреєв міг узаконити новонароджену. Водночас, на вимогу Андреєва, і він, і його подруга склали заповіт на користь цієї дитини. З того часу, вже 17 років, як баришня, яку ви бачите, є єдиною спадкоємницею після своїх батьків.

І ось з'явилася у Андреєва нова сім'я. Здавалося, пара була цілком підходящою. Різниця - років дванадцять - дуже гарна. Обидва з купецького середовища, не дуже освічені. Вона вже встигла пожити без грошей, без певного заробітку і до зустрічі з Андреєвим ризикувала, як кажуть, «ходити по руках». їй зустрілася людина поважна, вірна, яка обожнювала її, оточила її достатком, любов'ю, ніжними турботами. Чого ще можна було бажати? І дійсно, Андреєв більше нічого не бажав.

У пресі, не знаючи справи, уже розпустили плітки про цю пару. Дивувалися, що біржовий маклер став героєм кримінального роману. Припускали, що тут проза заїла поезію, що егоїстичний, заможний крамар занапастив емоційну жіночу натуру.

Нічого подібного тут не було. Андреєв мав повне право вважати себе щасливим чоловіком. Запитують: «Як чоловіком? Адже Левіна майже 14 років була у нього на утриманні...» Чи варто заперечувати. У сумісному житті, із лицемірства, люди придумали багато фальшиво-презирливих слів. Якщо чоловік повінчався з жінкою, про неї кажуть: «дружина», «жінка». А якщо ні, її називають: «утриманка», «наложниця». Але хіба законна дружина не знає, що таке «ложе»? Хіба чоловік майже завжди не утримує свою дружину? Справжнім шлюбом я називаю такий любовний союз між чоловіком і жінкою, коли ні їй, ні йому нічого іншого не потрібно, - коли він для неї заміняє всіх чоловіків, а вона для нього - всіх жінок. І в такому розумінні для Андреєва обрана ним подруга була справжньою дружиною.

До речі, перша дружина дотримала слова: після заміжжя їх доньки відбулося розлучення і за три роки до катастрофи Зінаїда Миколаївна обвінчалася з Андреєвим. Всі в один голос говорять, що Андреєв «шалено» кохав свою дружину. Чому? Якщо комусь з вас не зрозуміло, я вам доведу.

Візьміть все життя Андреєва. Ви побачите, що він працював невтомно і працював успішно. Заробляв дуже великі гроші. Але грошима не дорожив. Розкошів не розумів. Збиткових захоплень не мав. Ні гравець, ні пияка, ні ненажера, ні честолюбець. Власне кажучи, вся робота йшла на інших. Більшу частину грошей він віддавав першій дружині. Крім того, брав участь у всіх можливих благодійних спілках і заслужив різні почесні звання. Вищі духовні інтереси - наука, мистецтво - були чужі для нього.

Скажіть: потрібно ж було мати і цій гарній людині щось таке, що складало його особисте життя, його щастя, відпочинок, утіху. І його потягло до такого щастя, яке вкладене в нас самою природою, - до коханої жінки, яка б скрасила самотність чоловіка. Що не кажіть, але «не ли-чить чоловікові бути одному». Це закон життя, основа всього світу. Яку б дружбу до ближнього ми б не відчували, ми однаково почуваємо себе віддаленими від них. Тільки в істоті іншої статі ми знаходимо ніби частину свого серця, яке стукає нам назустріч і зливає нас з цією істотою нероздільно. Цю найвищу радість Андреєв знайшов у своїй другій дружині. Він не знав, як віддячити їй... Виконував усі її примхи. Віддавав їй усе, що у нього було. Не зважав на всі її різкості, завжди вмів виправдати її жорстокість.

За своїми відчуттями він міг поклястися, що цій жінці ніхто інший не потрібен. І оскільки він ніякої іншої жінки не мав, то він зрісся з дружиною, він бачив у ній і в собі дві нерозривні половини одного створіння.

Не маю сумніву, що Сара Левіна, завдяки своєму легковажному поглядові на чоловіка і хтивому темпераменту, віддалася своєму здоровому чоловікові з найповнішою для нього ілюзією гарячої взаємності. Що ще він міг вимагати? І в такій омані він прожив, наскільки це можливо, щасливо, протягом майже сімнадцяти років... І раптом!

Але тут ми залишимо чоловіка і звернемося до дружини.

Важко говорити про мертвих. Можна було б говорити неправду про них, бо вони не можуть заперечити. Але оскільки «мертві сорому не мають», то говорити про них правду не тільки можливо, а навіть необхідно, тому що кожен померлий є повчання для живих.

Отже, придивимося до Сари Левіної.

Зв'язавшись з Андреєвим, приживши від нього дитину і переманивши його до себе на правах чоловіка, Зінаїда Миколаївна «зметикувала», що вона стала заміжньою, але при цьому зовсім не втратила своєї свободи. Зовні вона все так влаштувала, що, як їй задавалося, ніколи і нічим не ризикувала.

Майже увесь день в її розпорядженні, через те, що чоловік працював у місті з ранку до обіду. Крім того, їй іноді щастило їздити одній в Михайлівський театр, куди чоловік не заглядав. Нарешті, для неї стало звичайним жити влітку в Царському, куди чоловік приїздив тільки двічі на тиждень. Всюди, де з'являлася, вона завжди справляла своєю ефектною зовнішністю враження на чоловіків. Це їй подобалося. Легкість поведінки з ними у неї залишилася ще з першої молодості. Ми знаємо від інженера Фанта- лова, що домогтися взаємності Андреєвої було неважко. Можливо, тому вона не раз обманювала чоловіка. Але нас цікавить лише один її роман, повністю доведений і вельми давній, з генералом Пістолькорсом. Хочу, втім, додати, що я розумію тут роман лише з боку генерала, який був дійсно закоханий в Андреєву. А вона?