Розділ 4. Прийоми маніпулювання в суперечках

На початку книги вже наводився приклад запитання, яке любили ставити софісти: «Чи перестав ти бити свого батька?» За будь-якої відповіді людина опинялася у пастці. Складність ситуації зумовлювалася хибною передумовою запитання, а саме: «Ти бив свого батька».

Ще один приклад. Йде суперечка щодо доцільності відміни смертної кари як кримінального покарання. Прихильники відміни замість того, щоб навести аргумент: «Якщо ви за смертну кару, то ви повинні зараз же розстріляти людину, що засуджена до страти», який є брехливим, задають запитання: «Ви особисто, зараз, можете вбити людину, засуджену до страти?»

Запитання такого гатунку іноді називають провокаційними.

Яким же чином треба на них відповідати? Насамперед слід з'ясувати передумови таких запитань і вказати співрозмовнику на їх хибність і логічну некоректність.

• Брехливий аргумент, що не промовляється

Аргументацію будують таким чином, що брехливий аргумент не промовляється, однак співрозмовник може вивести його самостійно. Наприклад, обговорюється питання щодо переходу від великих сільських господарств до сімейних ферм. Як аргумент наводиться твердження, що в США 80 відсотків господарств - це сімейні ферми. Однак нічого не говориться про те, що ці ферми виготовляють лише 2 відсотки сільськогосподарської продукції. Спів розмовник може зробити для себе зовсім інший висновок,що саме ці маленькі господарства виготовляють значну кількість продукції.

• Подвійна бухгалтерія

Сутність цього прийому полягає у тому, що один і той самий аргумент в одному випадку визнається як істинний, а в іншому - як хибний. Наприклад, якщо якась партія отримала більшість голосів на виборах до Верховної Ради, то вона вважає за доцільне висловитися за те, що саме представники цієї партії повинні формувати новий Кабінет Міністрів. Якщо більшість голосів отримала інша партія, то висловлюється думка про створення коаліційного уряду.

• Зв’язок аргументів

Для того, щоб створити негативне ставлення до чогось у співрозмовника в суперечці, намагаються говорити про речі, до яких вже таке відношення у нього сформовано. Так, наприклад, говорячи про лідера певної партії, неодноразово згадують Гітлера.

• Адвокатський аргумент

Сперечальник вважає своїм аргументом помилку супротивника. Наприклад, прокурор неправильно кваліфікує злочин (він повинен бути кваліфікований за статтею, яка вимагає суворішого покарання), а адвокат з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.

Особливо негативного відтінку цей прийом набуває, коли супротивник відкрито визнає свою помилку, а його співрозмовник все одно продовжує його критикувати за неї. Такий аргумент іноді називають «свинським аргументом». В основному цей довід працює не проти супротивника, а на публіку, яка присутня при суперечці.

Суб’єктивний аргумент

Від брехливого аргументу треба відрізняти суб'єктивний аргумент. За допомогою брехливого аргументу намагаються ввести у суперечку завідомо хибну думку, змусити співрозмовника прийняти її. Суб'єктивний аргумент також для нас може бути хибним твердженням, або недостатньо доведеним, однак при цьому ми знаємо, що наш співрозмовник вважає його істинним. Його не вводять у свідомість супротивника, а лише запозичають у нього.

На суб'єктивний аргумент можна спиратися відкрито і приховано. У першому випадку говорять приблизно так: «Ви говорите так-то і так-то. Не будемо сперечатися з приводу того, істинною чи хибною є ваша думка. Однак з неї саме і випливає моя теза», або «Припустимо, що ваша точка зору правильна...». Тут ми не приховуємо, що маємо сумніви щодо позиції супротивника. Однак якщо він вважає її істинною, то не може не погодитися з істинністю нашої тези. У цьому випадку ми намагаємося схилити противника до нашої точки зору, спираючись на логічну послідовність його дій.

Відкритий суб'єктивний аргумент з моральної точки зору є бездоганним, тому його застосування вважають коректним прийомом у суперечці. Однак на практиці частіше застосовуються приховані суб'єктивні аргументи.

Якщо в суперечці застосовується такий довід, то тактика поведінки сперечальників є зовсім іншою: нічого не говорять про ставлення до цього аргументу, навпаки, роблять вигляд, що погоджуються із супротивником, а далі починають обґрунтовувати свою тезу, спираючись на цей аргумент.

Аргумент до особи

Супротивнику приписуються такі недоліки, реальні або уявні, які зображають його у кумедному вигляді, критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань. Це дуже розповсюджений довід, який навіть має власну назву - argumentum ad personam.