Розділ 4. Прийоми маніпулювання в суперечках

Евфемізми досить широко застосовуються не лише в легендах, ай у сучасному комунікативному просторі. Жодний ідеологічний або політичний текст не обходиться без них. Так, наприклад, під час війни у В'єтнамі для того, щоб створити більш-менш позитивний імідж американського втручання в цю південносхідну країну, в газетних випусках адміністрації Ніксона концентраційні табори називалися «таборами для біженців», дім, що його розбомбили, - «військовим об'єктом», саме бомбардування - «захисним заходом», особливо точні бомбардування - «хірургічними ударами», джонка, яка нічого собою не представляла і яку затопили у порту - «морським транспортом».

Наведемо ще один приклад застосування евфемізмів. 4 травня 1970 року під час масової акції протесту студентів Кентського університету національні гвардійці вбили чотирьох і поранили дев'ять студентів. Більшість засобів масової інформації засудили цю подію, однак визначили її як «трагедію». Очевидно, що та сама подія могла бути визначена і як «злочин», що потягнуло б за собою питання про її винуватців, які повинні бути покарані; у трагедії ж винуватців немає (принаймні таких, які б несли повну відповідальність за дії гвардійців).

Подібні приклади можна також знайти і в книзі П. С. Пороховщикова (П. Сергеіча) «Мистецтво суперечки в суді». Так, наприклад, позначення «грабіжників» у судовій промові як «осіб, що порушують перешкоди і запори, якими громадяни намагаються охоронити своє майно», «рани» як «порушення тілесної недоторканості» можна кваліфікувати як випадки мовного маніпулювання. «Захиснику завжди вигідніше сказати: підсудний, Іванов, потерпіла, ніж: грабіжник, підпалювач, вбита», - звертає увагу П. Сергеіч.

Д. Болінджер наводить такий яскравий приклад для демонстрації цього прийому. Це цитата із «Тhе Sоnomа Соuntrу Rеаltоr» - видання для агентів з продажу нерухомості (Санта-Роса, Каліфорнія): «Агент з продажу нерухомості повинен бути добрим психологом і вміти грамотно формулювати свої думки. Не варто говорити «плата готівкою», треба сказати «початковий внесок». Не вимагайте «опису майна», запитуйте «дозволу на продаж». Не треба говорити «повторна застава», промовляйте: «Ми спробуємо знайти додаткові можливості фінансування». Не використовуйте вислів «земельна ділянка», назвіть його «територією, де розташований будинок». Не говоріть «розпишіться тут», краще сказати «напишіть своє ім'я у тому вигляді, у якому ви хотіли б його бачити на документі».

Наведемо без коментарів ще декілька прикладів з сучасної преси: війна - зачистка території; бомбардування - точкові удари; катастрофа - критичне становище, закритичне становище; траурна церемонія - урочисте покладення вінків; катастрофа - рятувальна операція; крадіжка - несанкціонований відбір газу; невидача зарплати - секвестр тощо.

Евфемізми в процесі комунікації можна використовувати по-різному. Важливо, на що націлений цей прийом, тобто що за мету ставить собі людина, яка його застосовує. Навряд чи хтось засудить Гая Юлія Цезаря, який у складний для нього момент життя промовив до солдат свого війська «Громадяни!» замість звичайного «воїни». «Одним цим словом він змінив їх настрій і схилив їх до себе: вони наввипередки закричали, що вони - його воїни, і добровільно пішли за ним в Африку, хоча він і відмовлявся їх брати» .

Окрім евфемізмів в текстах також досить часто застосовують пейоративні вислови.

Назва терміну «пейоративний» походить з латини і означає «найпоганіший». Це немовби «зворотний евфемізм» - референт, денотат називається словом, яке завідомо містить негативну оцінку.

Так, наприклад, палестинців у СІНА довгий час називали терористами. Це формувало суспільну думку в заданому напрямку: у свідомості людей слово «палестинець» ототожнювалося зі словом «терорист».

Порівняйте також такі пари слів: «розвідка» - «шпіонаж»; «інформація» - «пропаганда»; «союз» - «пакт»; «патріотичний» - «шовіністичний», «націоналістичний»; «демократія» - «демократичні ігри»; «плюралізм» - «політична вседозволеність»; «свобода мистецтва» - «розбещеність мистецтва»; «щедрість» - «марнотратство»; «скупість» - «скнарість»; «свобода» - «свавілля»; «тверда влада» - «деспотизм» тощо. Кожне перше слово застосовується для опису своєї діяльності, а кожне друге або третє - для опису діяльності супротивника, опонента. Порівняйте у зв'язку з цим вислови: «Я дотримуюсь принципів» - «Ти наполягаєш» - «Він упирається».

Прийоми «розмивання смислового значення»

Сутність цих прийомів полягає у застосуванні в текстах мовних висловів без точного смислового значення.

У різних знакових ситуаціях різні люди можуть їх зрозуміти по-своєму. Окрім того, в різних ідеологіях смислове значення таких слів може значно відрізнятися. До таких висловів, як правило, відносять «лозунгові слова» і «пусті формули».

«Лозунгові слова» відіграють значну роль у створенні переконливості ідеологічного тексту. їх функція передусім полягає у впливі не на розум людини, а на її почуття. Як приклад можна навести такі слова: свобода, рівність, братерство, справедливість, демократія, безпека, мир, загальний добробут, громадське благо, цінність для суспільства тощо. Усі вони в системі цінностей людини займають позитивне місце, тому тексти, де ці вислови застосовуються, також будуть сприйматися позитивно.

«Лозунгові слова» іноді ще називають символічними висловами, оскільки в текстах їхнє значення навмисно не визначається, припускається, що воно всім відоме, і тому визначати його не потрібно.

Разом з тим однією з особливостей політичної боротьби є прийом, відповідно до якого політичні діячі, угруповання, партії борються за так зване «правильне» вживання тих чи інших «лозунгових слів». При цьому їхніх опонентів звинувачують у тому, що вони навмисно змінюють смислові значення таких слів, викривляють їх. Однак, як правило, жодна зі сторін не дає чіткого формулювання подібних висловів, про їхнє значення ніколи «не домовляються» і при цьому звинувачують один одного в неправильному витлумаченні. Таким чином, кожний з опонентів нібито претендує на єдине істинне розуміння певних понять, а, отже, і на монопольне розуміння істини взагалі.

«Пусті формули» відрізняються від «лозунгових слів» тим, що слова, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі цінностей людини, бо не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Однак вони близькі до символічних слів тим, що застосовуються у контекстах, немовби маючи чітке смислове значення, хоча насправді його немає. Це, наприклад, такі вислови, як якість життя, засіки Батьківщини тощо.

Свого часу щодо «пустих формул» дуже чітко висловився відомий німецький логік XIX ст. Готтліб Фреге. «Я вважаю, - писав він у своїй відомій роботі «Про смисл і значення», - що не менш небезпечні псевдоімена, які нічого не позначають. Псевдоімена, мабуть, навіть більшою мірою, ніж неоднозначні вислови, сприяють демагогічному зловживанню мовою. Таким, наприклад, є вислів «воля народу»... Тому мені уявляється виключно важливим закрити це джерело омани - хоча б в науці - раз і назавжди».

Такої ж думки дотримувався відомий політолог і правознавець Ф. А. Хайєк, який неодноразово виступав проти застосування «пустих формул» в аргументативних процесах. Так, наприклад, аналізуючи термін «соціально несправедливий», він писав: «Не існує критерію, за допомогою якого ми могли б виявити, що таке «соціально несправедливий», бо не існує ані суб'єкта, який міг би допустити таку несправедливість, ані правил індивідуальної поведінки, дотримання яких в умовах ринкового ладу гарантувало б окремим людям і групам становище, яке само по собі (на відміну від процедури, що його зумовлює) здалося б нам справедливим. Це поняття належить не до категорії помилок, а до категорії абсурду, як термін «моральне каміння».

Прийом «синтаксичне перетворення»