Розділ «8. РОЛЬ ФІЛОСОФІЇ В РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА»

Не дивно, що такі ревнителі цілісної особи, як екзистенціалісти, намагаючись затвердити самоцінність індивідуального людського буття поза його загальною, суспільною природою, дійшли зворотного вихідним задумам висновку: буття людини безглузде, абсурдне, у кращому випадку, воно — трансцендентальна, незбагненна сутність. Цілком логічний висновок: якщо людину позбавити її справжньої субстанціальної основи — суспільно-історичної природи, її існування дійсно позбавляється змісту. Людина перетворюється на лермонтівського демона, що чинить зло без насолоди і мети, а тому страшно самотнього і глибоко нещасливого.

Зрозуміло, філософські теорії, які абстрагують індивіда із суспільно-історичного контексту, абсолютизують його особисто неповторний світ, мають під собою цілком реальний соціальний грунт. Це — дійсно спостерігається в різних суспільствах у певні періоди їхнього розвитку: розірваність, дисгармонія особи і суспільства. І справа тут, звичайно, не в принциповій несумісності індивідуального і суспільного, абсолютної самодостатності індивідуального, а в суспільних умовах, противних людській природі. Ціль суспільного прогресу в тому і полягає, щоб перебороти ці умови і відкрити простір творчим силам людини.

Свобода особи — умова свободи суспільства. Однак свобода особи не звільняє людину від відповідальності за свої дії і від совісті як внутрішнього судді здійснюваних вчинків. Абсолютизована свобода, що ставить людину "по той бік добра і зла" (Ф. Ніцше), яка ігнорує право на вільне самовизначення інших людей, сама себе заперечує, знищує, завдає колосального збитку цивілізації. Тому усе більше стає очевидним, що, тільки всебічно розвиваючи діалектичне розуміння свободи, можна зрозуміти відмінність між внутрішньою свободою особи і зовнішньою свободою, наданою людині суспільством. Зв'язок між ними далеко не однозначний. Суспільство може надати особі свободу, але внутрішньо людина може залишатися невільною: чи перед своєю совістю чи в силу власної обмеженості, нездатності піднятися до рівня суспільного розвитку. Багато людей залишаються рабами свого боягузтва, лінощів, безвільності, поганих звичок тощо, незважаючи на те, що суспільство не тільки надає їм можливість вільно самореалізуватися, але і всіляко намагається допомогти в цьому. І, навпаки, у найважчих зовнішніх кайданах справжня особа залишається внутрішньо вільною, її дії не вступають у конфлікт із почуттям обов'язку, совістю, гідністю. Суспільство часто здатне фізично знищити таку особу, але не здатне позбавити її внутрішньої свободи. В ідеалі в справді цивілізованому суспільстві між внутрішньою і зовнішньою свободою встановлюється гармонія: гідність суспільства, країни, народу виражається в особистій гідності кожної окремої людини як громадянина, суб'єкта соціальної діяльності. Тому стає очевидним, що людина, опановуючи силами природи, осягаючи закони суспільного розвитку, перетворюється на справжнього творця свого власного буття - як внутрішнього, так і зовнішнього. Цим зважується і проблема сенсу життя, тобто визначення людиною самоцілі свого існування, вищих цінностей життя.

Людство не народилося з готовим, заданим сенсом життя. Міркування про сенс життя — продукт історії, результат культурного розвитку людини, показник її зрілості. Проблема сенсу життя поліфонічна, багато в чому індивідуалізована, інтимна. Люди вистраждали певною мірою зміст свого буття, закріпили в системі світоглядних цінностей. Тому не можна не враховувати, що осмислення людському існуванню додає узгодження його цілей з цілями суспільного цілого, з ідеалами, спрямованими на реалізацію соціально-гуманістичного прогресу, розвиток людини лише по лінії становлення універсальності діяльності і спілкування, творчості і свободи.

Кожна людина відповідальна за зміст і визначення шляхів власного життя і за реалізацію гуманістичних ідеалів не менше, ніж усе суспільство.

Сказане дозволяє зробити висновок: у сучасних умовах особливо актуальною стала потреба в розробці світоглядно-методологічних основ інтегрування різних сфер знання в цілісну концепцію людини, що слугувала б надійним компасом у справі практичної гуманізації світу.

Десятиліття панування догматики і кон'юнктурна схоластика, прагматизація, знівелювання гуманістичних ідеалів у політичному житті країни призвели до важких кризових явищ як у практиці суспільного розвитку, так і в теоретичному фундаменті осмисленої логіки історичного процесу. На жаль, справедлива критика офіційних ідеологічних схем була безпідставно перенесена на саме діалектико-матеріалістичне вчення про людину і світ. Колишні апологети марксизму, які багато сил потратили на те, щоб вихолостити живу душу цього вчення, побачивши, нарешті, каліцтво створеного ними дітища, без будь-яких каятті в совісті ототожнюють плід своєї ж наукової неохайності з ідеями реального гуманізму.

У суспільстві намітився сплеск технократичних настроїв, що ставлять під сумнів не тільки істинність діалектико-матеріалістичного світогляду, але і доцільність існування цієї галузі знання.

З іншого боку, розчарування в проголошених, але не здійснених ідеалах, розбіжності слова і справи, втрата віри в прийдешню перспективу сприяли швидкому посиленню релігійних вірувань, містики. Тільки в релігії навіть багато хто з державних діячів вбачають засіб духовного відродження суспільства й особи. Це небезпечна тенденція, що грозить відкинути суспільство далеко назад у його духовному розвитку. Тому завдання, що стоїть зараз перед філософами - це розробка світоглядних, методологічних проблем, присвячених розкриттю сутності людини і світу її буття, соціальної справедливості, рівності, свободи, сутності історичного процесу, проблем духовного життя суспільства і духовного світу особи, проблем сенсу життя.

Звичайно, філософія, вивчена як навчальний курс і засвоєна, наприклад, студентом, не визначає автоматично його світоглядних засад. Але і знання допомагає йому осмислити своє відношення до світу, до інших людей, до себе, виробити світоглядні орієнтири, настільки необхідні для усвідомлення сіусе свого буття.

Рефлексія, усвідомлення значення і внутрішнього змісту сучасної творчої епохи, пошук засобів виходу суспільства з критичного стану, формулювання світоглядних ідеалів — прерогатива філософського знання і ніяка інша галузь знань справитися з цим завданням неспроможна.

Контрольні питання

1. Що є предметом філософії? У чому відмінність філософії та інших форм суспільної свідомості?

2. Розкрийте співвідношення філософії і світогляду.

3. Розкрийте роль філософії у формуванні наукової картини світу.

4. Функції філософії.

5. Яке місце займає філософія в системі культури?

6. Як філософія трактує проблему людської свободи?

7. Як ви розумієте поняття свободи як усвідомленої необхідності? Хто з філософів дав таке розуміння свободи?

8. Розкрийте співвідношення необхідності, свободи і відповідальності.