Розділ 2. ДИПЛОМАТИ І ДИПЛОМАТИЧНИЙ КОРПУС

Пааво Вяюрюнен Министр иностранных дел

Его Превосходительству

Г-ну А. М. Зленко

Министру иностранных дел Украины

Міністр закордонних справ України

Київ, 26 лютого 1992 року

Ваше Превосходительство!

Маю честь підтвердити одержання Вашого писта і від імені Уряду України висловити згоду з тим, що, як зазначається у ньому, Україна і Фінляндська

Республіка, пратучи розвивати взаємовигідні відносини між двома країнами і ї* народами у відповідності з цілями і принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй, Хельсінського Заключного Акта і Паризької Хартії для нової Європи, встановлять дипломатичні і консульські відносини і обміняються дипломатичними представництвами на рівні посольств в можливо короткий термін.

Дипломатичні і консульські відносини між Україною і Фінляндською Республікою базуватимуться на Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року і Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.

Висловлюю також згоду з тим, щоб обидва наші листи становили Угоду між нашими Урядами з даного питання, яка набирає чинності з дати обміну цими листами.

Прошу прийняти, Ваше Превосходительство, запевнення у моїй глибокій повазі.

Анатолій Зленко Міністр закордонних справ України

Його Превосходительству пану Пааво Вяюрюнену

Міністру закордонних справ Фінляндської Республіки

Отже, документами, що підтверджують встановлення дипломатичних відносин, можуть бути двостороння угода, протокол або ідентичні ноти, якими обмінюються представники, що вели переговори.

При заснуванні дипломатичних представництв держави повинні сприяти одна одній у придбанні (чи наймі) на своїй території згідно зі своїми законами приміщень, необхідних для представництв, які відповідали б вимогам до такого роду установ (місце розташування (бажано в центральній частині столиці), відповідність з огляду на безпеку, зовнішній вигляд приміщення тощо), а також належних житлових приміщень для співробітників.

З встановленням дипломатичних відносин з багатьма країнами світу молода Українська держава постала перед подвійною проблемою — розташування своїх дипломатичних представництв у столицях держав й іноземних представництв у Києві. Оптимісти в Україні плекали надії на те, що Росія, якій перейшла багатомільярдна (в доларах) закордонна власність колишнього Союзу, згідно з домовленістю на найвищому рівні, поділиться з новими державами, в тому числі й з Україною, частиною закордонної власності для розташування їхніх закордонних представництв. Це було неважко зробити, бо в деяких столицях ця власність складалася з десятків різних приміщень, як офісних, так і житлових. Незважаючи на багаторічні пустопорожні переговори, наші так звані брати і стратегічні партнери жодного квадратного сантиметра цієї спільної власності Україні, як і жодній з пострадянських держав (за винятком хіба що Білорусі), так і не передали і не передадуть, бо вони її вже давно розпродали різним комерційним структурам, а то й просто довели до руїни. Щоправда, у деяких столицях, наприклад, у Варшаві, вдалося просто нахабно, напівлегальним способом не отримати, а відібрати приміщення у "братів", але воно не оформлене жодним правовим актом. У деяких країнах з чітким юридичним регулюванням ми нібито опираємося переоформленню власності Союзу на власність Росії, але це практично нічого не дає.

У деяких країнах, наприклад, Канаді та СІЛА, з розташуванням українських представництв нам допомогла українська діаспора, з деякими країнами (Китай, Узбекистан, Туркменистан) обмінялися приміщеннями на засадах взаємності, але абсолютну більшість (понад 40 приміщень) було куплено або збудовано за гроші України.

Важко було і з розташуванням іноземних представництв у Києві, який довгий час перебував на становищі провінції Московської імперії і навіть уві сні не міг уявити, що йому доведеться розташовувати десятки іноземних посольств та консульств, представництв міжнародних організацій. Але й з цією проблемою ми поволі даємо собі раду, може, й не так, як би хотілося, але на більш-менш гідному рівні. ФРН, наприклад, збудувала своє приміщення під посольство, на такому шляху перебувають й інші держави. У вересні 1994 року Указом Президента України була затверджена "Програма розташування дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні", реалізація якої за допомогою Київської міськдержадміністрації через Генеральну дирекцію з обслуговування іноземних представництв (ГДІП) зробила за роки незалежності, здавалось би, нездійсненне.