Розділ «9.3. Особливості дипломатії окремих країн Азії, Близького Сходу та Австралії»

Китайці — привітні господарі. Якщо вас запросять додому або в ресторан на обід, приготуйтеся до того, що подадуть два десятки страв, а то й більше. Категорично відмовлятися від запропонованого частування не слід. Навіть якщо якась із екзотичних страв здається вам огидною, спробуйте з’їсти хоча б шматочок чи кілька ложок, а решту залишіть. Якщо подають суп, значить, обід підходить до кінця. Гість у Китаї повинен підводитися з-за столу першим.

У Китаї популярними є і горілка, і вино. П’ють, як правило, після тосту. Келих варто тримати в правій руці, підтримуючи її лівою. Цокаються нечасто, але якщо цокаються, то дотримаються правила: келих молодшого за рангом повинен торкнутися верхньою частиною ніжки келиха, що тримає людина вищого рангу. В чужі келихи потрібно наливати до країв, інакше це буде розцінено як неповага [2, с. 137—138].

9.3.3. Особливості дипломатії Індії

9.3.4. Дипломатія арабських країн

У світі більше 20 арабських держав, розташованих в Азії й Африці. Усіх їх поєднує арабська літературна мова, хоча діалекти значно відрізняються один від одного. Тому, обираючи

перекладача, потрібно бути впевненим у тому, що він досконало знає той чи інший діалект.

Незважаючи на спробу арабських країн досягти єдності, між ними існують серйозні протиріччя. Але, незважаючи на розкол, розбіжності, юніоністська ідея пустила глибокі корені. Не випадково значні зусилля арабської дипломатії були спрямовані на досягнення проміжних об’єднань. Такі спроби були розпочаті в ЗО—60-х роках — створення Об’єднаної Арабської Республіки із Сирії та Єгипту, спроби об’єднання Лівії з Тунісом, Марокко, Єгиптом і Суданом, створення низки інших осей, арабський фронт відмови, що був утворений після Кемп-Девідського договору тощо. Практично "золоте правило" арабської дипломатії — приділяти першочергову увагу стосункам із своїми, як вони говорять, "арабськими братами". Це перше найближче коло кожної з арабських держав.

Наприклад, Саудівська Аравія і князівства Перської затоки. Вони активно проводили в 70—80-х роках так звану доларову дипломатію. Суть її зводилася до надання значної безоплатної допомоги "арабським братам" в обмін на лояльну просаудівську і проеміратську політику.

Арабська дипломатія в післявоєнний період відрізняється прихильністю до ідеї арабської єдності. У 1945 році у Каїрі був укладений пакт про Лігу арабських держав, доповнений у 1949 році договором про взаємну оборону і співпрацю. Мета Ліги — зміцнення зв’язків між державами, координація їхньої політичної активності задля забезпечення незалежності і суверенітету, а також сприяння інтересам арабських країн. Її завданням є також співпраця в сфері культури, охорони здоров’я, транспорту, економіки і фінансів. У 1996 році у Каїрі була проведена тридцята нарада глав арабських держав. Але протиріччя в цій організації призвели до розколу і навіть до воєн між арабськими країнами [З, с. 298—299]. 1

Що можна сказати про дипломатію арабських держав, про встановлення контактів з дипломатами цих країн і їхню систему ведення переговорів?

Насамперед, незважаючи на спільні мову, давню культуру, ці країни настільки відрізняються одна від одної, що в присутності представників іншої країни можуть уникати обговорення питань, пов’язаних із проблемами Близького Сходу, суперечок. Усе це свідчить про те, що до кожної спроби встановити контакти і вести переговори варто готуватися уважно, з огляду на особливості кожної окремої країни та її політику.

Дипломати різних арабських країн дуже відрізняються. Деякі вкрай мовчазні. Інші — представники, скажімо, Сирії, деякі єгипетські дипломати — значно балакучіші.

Необхідність ретельної підготовки бесід з арабськими політичними діячами і дипломатами диктується високим професіоналізмом арабських дипломатів. По-перше, всі вони повинні мати свідоцтва про закінчення вищих навчальних закладів. Багато з них закінчували англійські, американські і французькі університети. У 50—60-х роках і в арабських країнах стали організовуватися школи й інститути із підготовки дипломатів.

По-друге, вони добре знають іноземні мови, в основному, англійську і французьку. Арабський дипломат Муса Фараг у своїй книзі про арабську дипломатію пише, що "ці мови широко поширені в дипломатичних колах" арабських країн. Дехто з них знає і російську.

По-третє, сама дипломатична служба арабських країн добре організована, а дипломати — дисципліновані. Так, у МЗС Єгипту роботою із близькосхідної проблеми спеціально займаються 3—4 дипломати. Кожен з них, крім загального спостереження за проблемою, веде окремі її аспекти і, що вкрай важливо, має про неї власну інформацію і виходить зі своїми пропозиціями безпосередньо на міністра, а то й на президента.

Це дозволяє оперативно вирішувати важливі проблеми. В інших арабських країнах жорстко поставлена координація зовнішньополітичних проблем міністерством закордонних справ. Щоб домогтися зустрічі з яким-небудь міністром, ви повинні відправити в МЗС ноту й отримати дозвіл.

Практично всі арабські держави є мусульманськими, входять до складу Організації "Ісламська Конференція", тому питання становища ісламських меншин, релігії, насамперед ісламу, є для них архічуттєвими.

Саудівці, маючи значні кошти у своєму розпорядженні, негласно провадять лінію на те, щоб тримати своїх послів, особливо в арабських країнах, якомога довше, всіляко прагнучи до того, щоб їхні представники були дуайєнами. При цьому вони беруть на себе всі витрати, пов’язані зі здійсненням цієї досить копіткої посади. Єгиптяни, претендуючи на роль, природно, лідера арабського світу, намагаються, як правило, групувати арабських послів і представників навколо себе, прагнучи прибрати у свої руки ініціативу в організації різноманітних політичних демаршів, зустрічей тощо [З, с. 301—302].

Арабські дипломати хороші полемісти й оратори, і це варто враховувати на переговорах і конференціях. Вони вміють налагоджувати контакти, виділяються гостинністю. У Лондоні особливо відрізнялися своєю гостинністю марокканське і ліванське посольства. Арабські дипломати — непогані актори. Коли вони не хочуть відповідати, вони посміхаються, запевняють, що не знають цього питання, відтягують час чи обмовляються "загальними фразами". Посли арабських країн звичайно суворо дотримуються інструкцій. Не маючи інструкцій, вони воліють не вступати в обговорення питання.

Араби віддають перевагу непрямолінійним відповідям на зразок: "Якщо буде завгодно Аллаху". Відмова звичайно супроводжується словесними викрутасами і похвалами на користь відхиленої пропозиції [2, с. 133—134].