Регулювання зайнятості і державна політика в цій сфері

Економіка праці і соціально-трудові відносини

• консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій чи уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що висуваються до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

• облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій чи уповноваженим ними органам у доборі потрібних працівників;

• організація, у разі потреби, професійної підготовки та перепідготовки громадян у системі служби зайнятості чи направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

• надання послуг з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці то що), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

• реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, у тому числі і грошової;

• участь у підготовці перспективних і поточних державної та територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право:

• одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про усіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва й праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

• розробляти та вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкуру вати на ринку праці, та направляти таких громадян для їхнього працевлаштування;

• направляти для працевлаштування на підприємства, в установи та організації усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти та професійної підготовки;

• направляти безробітних громадян за їхнім бажанням на оплачувані громадські роботи;

• укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності домовленості з громадянами під час їхнього працевлаштування з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу в разі переїзду на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

• розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості;

• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання стипендії в розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

• у встановленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, призупиняти та відкладати їхні виплати;

• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій щодо призупинення на термін до шести місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їхнього подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, спричинених цією відстрочкою в порядку, визначеному законодавством України;

• стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• компенсувати близько 50% витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню внаслідок змін в організації виробництва та праці, за умови їхнього працевлаштування.

Розміри витрат та джерела їхнього фінансування у випадках, передбачених цим пунктом, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка праці і соціально-трудові відносини» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Регулювання зайнятості і державна політика в цій сфері“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

  • Праця як об'єкт вивчення дисципліни

  • Предмет і завдання дисципліни "Економіка праці і соціально-трудові відносини"

  • Тема 2. ТРУДОВІ РЕСУРСИ І ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУСПІЛЬСТВА

  • Трудові ресурси: сутність та показники виміру

  • Демографічний аспект трудових ресурсів

  • Трудовий потенціал: поняття, структура і показники оцінки

  • Розділ 3. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА

  • Фактори формування та оцінка соціально-трудових відносин

  • Суперечності у соціально-трудових відносинах

  • Розділ 4. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО

  • Суб'єкти соціального партнерства

  • Розділ 5. РИНОК ПРАЦІ І ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

  • Структура, механізм функціонування та регулювання ринку праці

  • Тема 7. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

  • Форми безробіття

  • Регулювання зайнятості і державна політика в цій сфері
  • Розділ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

  • Трудовий процес: сутність, класифікація та його раціоналізація

  • Поділ і кооперація праці на підприємстві

  • Організація та обслуговування робочих місць

  • Умови праці та фактори їх формування

  • Визначення економічної ефективності від заходів із вдосконалення організації праці

  • Робочий час та режим праці і відпочинку. Класифікація витрат робочого часу та методи його вивчення

  • Нормативи і норми праці. Методи встановлення норм

  • Розділ 8. ПРОДУКТИВНІСТЬ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

  • Поняття і значення продуктивності праці

  • Показники і методи вимірювання продуктивності праці

  • Фактори продуктивності праці: поняття, сутність і групи

  • Резерви зростання продуктивності праці

  • Розділ 9. ПОЛІТИКА ДОХОДІВ І ОПЛАТИ ПРАЦІ

  • Заробітна плата: сутність та функції

  • Принципи і складові елементи організації оплати плати

  • Розділ 10. ПЛАНУВАННЯ ПРАЦІ

  • Планування і аналіз чисельності працівників

  • Планування і аналіз заробітної плати

  • Розділ 11. АНАЛІЗ, ЗВІТНІСТЬ І АУДИТ У СФЕРІ ПРАЦІ

  • Звітність з праці та нормативні документи

  • Аналіз обліку витрат на робочу силу

  • Проблеми оцінки вартості трудових ресурсів

  • Аудит звітності з праці

  • Розділ 12. МОНІТОРИНГ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ СФЕРИ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

  • Сутність, цілі і задачі соціологічних досліджень у сфері праці

  • Регулювання та вдосконалювання соціально-трудових відносин

  • Розділ 13. МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

  • Мета, задачі та структура Міжнародної організації праці

  • Регулювання міжнародної міграції праці

  • Співпраця України з Міжнародною організацією праці

  • Термінологічний словник

  • СПИСОК ВИКОРСИТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ