Необхідна розробка концепції соціального партнерства для різних періодів - спаду, стабілізації, підйому в економіці.
У числі невирішених залишається проблема доцільної послідовності в розробці і вкладанню договорів і угод. Роботодавцю і працівникам через профспілку треба домовитися з багатьох питань, що стосуються всіх працівників, і внести взаємні зобов'язання в колективний договір.
Такими питаннями є:
• 1) форма, система і розмір заробітної плати, грошові винагороди, посібники, компенсації, доплати;
• 2) механізм регулювання оплати праці, виходячи з росту цін, рівня інфляції;
• 3) зайнятість працівників;
• 4) тривалість робочого часу і часу відпочинку, а також відпусток;
• 5) заходи для поліпшення умов і охорони праці працівників;
• 6) медичне і соціальне страхування;
• 7) інтереси працівників при приватизації підприємств і відомчого житла;
• 8) техніка безпеки й охорона здоров'я працівників на виробництві. У ході колективних переговорів соціальні партнери повинні також
домовитися про можливе надання пільг для працівників, що поєднують роботу з навчанням, про додаткові пільги і компенсації за рахунок підприємства, включаючи додаткові відпустки, надбавки до пенсій, достроковий вихід на пенсію, компенсацію транспортних витрат і витрат на відрядження, безкоштовне і частково оплачуване харчування працівників, про роботу дошкільних та інших відомчих соціальних установ.
Таким чином, в умовах ринкового господарства вільні і незалежні профспілки є гарантами соціальної справедливості і безпеки. Використання ринкового механізму населенням залежить, головним чином, від того, чи вдається регулювати ринок у рамках закону і політики. Так, наприклад, на ринку праці помітне поліпшення позиції найманих робітників стосовно роботодавців тільки при сильних профспілках. Профспілки є противагою влади підприємців. Але соціальні досягнення і закони, то охороняють права, не приходять автоматично, їх треба завойовувати.
Спілки роботодавців створюються на основі спільних інтересів роботодавців як покупців робочої сили. Маючи свої інтереси в одержанні прибутків, завоюванні ринків збуту тощо, підприємці в системі соціального партнерства бачать можливості проведення узгодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвитку виробництва без потрясінь і деструктивних конфліктів.
Першою організацією роботодавців в Україні стала Спілка підприємців Криму (СПК), створена ще в лютому 1989 р. Вона об'єднала спочатку приватних бізнесменів і підприємців, а потім до неї приєднались також промислові підприємства всього регіону. Спілка підприємців Криму спочатку зосереджувалась на забезпеченні кращих умов для проведення приватної підприємницької діяльності, торгівлі та інвестицій, але потім поступово налагодила тісні стосунки з двома регіональними профспілками, з Кримським урядом та з українськими урядовими організаціями, а тепер представляє також і державні підприємства, охоплюючи таким чином ширше коло роботодавців. СПК є регіональним представником Української спілки промисловців та підприємців (УСПП).
УСПП була заснована 99-ма великими підприємствами в 1989 р. і реорганізована в 1991 р. Нині вона об'єднує велику кількість державних і приватних підприємств, асоціації роботодавців та деяких фізичних осіб. Організаційна структура УСПП включає національний, регіональний та галузевий рівні. Основні види діяльності УСПП передбачають політичні та урядові контакти, фінансово-торговельні операції, підтримку іноземних інвестицій, економічні та юридичні послуги, контакти з пресою, і інформаційно-рекламну діяльність.
З 1991 р. УСПП домінує з боку роботодавців у тристоронній Національній Раді соціального партнерства.
Серед інших спілок роботодавців в Україні слід назвати: Спілку орендарів та підприємців України, яка претендує на роль єдиного представника приватного сектору, Українську національну асамблею підприємництва тощо.
Розглядаючи питання про паритет сторін соціального партнерства, зауважимо, що до цього часу не визначений правовий статус одного з представників соціально-трудових відносин на ринку праці - об'єднань роботодавців. До того ж ці об'єднання нині перебувають на стадії формування і, на наш погляд, не готові виступати в ролі самостійної сторони соціального партнерства.
Ситуація ускладнюється тим, що до об'єднань підприємців належать також керівники державних підприємств, які, будучи членами трудових колективів, представляють одночасно і роботодавців, і найманих працівників. З цієї причини такі роботодавці при веденні колективних переговорів блокуються з профспілками і виступають як одна сторона. Тому значну частину функцій роботодавців при веденні колективних переговорів і укладенні угод беруть на себе органи державної виконавчої влади, тобто їм доводиться виступати однією із сторін двосторонніх угод з профспілками.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка праці і соціально-трудові відносини» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суб'єкти соціального партнерства“ на сторінці 3. Приємного читання.
