Розділ «ЧАСТИНА 2. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РАЦІОНАЛЬНИМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ»

Після Жовтневої революції сформувалась перша концепція регулювання використання природного потенціалу теорія

»дармових благ природи». Основу цієї теорії складали три положення.

Перше - загальнонародна власність на природні ресурси. Перший документ, прийнятий у Радянський Росії - »Декрет про землю», законодавчо закріпив це положення.

Друге - безмежність природно-ресурсного потенціалу. Дійсно, Радянський Союз займав 1 /6 частину суші. За запасами багатьох ресурсів він знаходився на першому місці в світі. Всім відомі рядки з пісні »Широка страна моя родная - много в ней лесов, полей и рек».

Трете - відсутність необхідності грошової оцінки, тому що природні ресурси не були об’єктом купівлі-продажу.

Радянський Союз мав потужний природно-ресурсний потенціал, який здавався невичерпним. Тому проводилась розробка найзручніших для видобутку родовищ з високим вмістом корисних копалин, або корисної речовини в рудах; цілинні землі являли собою великий резерв для екстенсивного розвитку сільського господарства, неосяжні простори тайги - для розширення лісорозробок тощо.

Витрати, які були потрібні для освоєння нових земель, для залучення в господарський обіг нових родовищ, були порівняно невеликими.

Екстенсивне використання вичерпаних об’єктів, обмеженість ресурсів призвели до того, що багато з них, при існуючому тоді рівні розвитку техніки, були вичерпані.

Можна було б одразу сказати, що положення цієї теорії помилкові та безкоштовних благ немає. Однак, усякий досвід повинен бути врахований. Не тільки ми повинні переймати закордонний досвід. Але й світовій економіці не слід нехтувати знаннями, накопиченими в наших країнах.

Адже з аналогічною ситуацією світова громадськість зіткнулася у наш час. Згідно з Договором країн-членів ООН відкритий космос він був оголошений »надбанням людства». Космічний простір уявляється нам безмежним. Той самий навколоземний космічний простір широко використовується для експлуатації супутників зв’язку, які знаходяться на стаціонарній орбіті. Часті купівлі та продажі стоянок для них заборонені. Основна проблема полягає у тому, що зручні стоянки вже зайняті і часто використовуються морально застарілими апаратами. При цьому потенційні користувачі, здатні більш ефективно експлуатувати зручні точки, не можуть купити їх у існуючих власників.

Наведені факти призводять до необхідності економічного регулювання використання природних ресурсів та умов, включаючи космос, із застосуванням вартісних показників. Певним кроком вперед у порівнянні із твердженням про »дармові блага природи» стала витратна теорія, засновником якої є академік С.Г. Струмілін. Грошову оцінку природних ресурсів пропонувалось визначати згідно з витратами на освоєння і підтримку об’єктивного природокористування у стані, придатному для експлуатації. При цьому збереглися деякі вихідні пункти попередньої концепції - загальнонародна власність на природні ресурси, безмежність природних багатств. Загальні положення цієї теорії конкретизувались у процесі її застосування до окремих видів природних ресурсів з урахуванням тільки одноцільового призначення.

Основний недолік витратної концепції полягає в тому, що кращі ділянки (одиничні ресурси), які потребують на освоєння та експлуатацію менших витрат, мали в абсолютному виразі меншу оцінку, ніж гірші, які потребують більших витрат для застосування. Крім об’єктивних недоліків слід відзначити суб’єктивні фактори, які впливають на оцінку: якість роботи колективу, організаційний рівень тощо. Введення критерію оцінки, що припускає вибір кращих ділянок при мінімумі витрат, не дозволяє в жодному випадку враховувати обмеженість та дефіцитність ресурсів.

Витратна теорія оцінки природних ресурсів отримала широке розповсюдження в практичних розрахунках. До цього часу в деяких випадках оцінки природних ресурсів визначаються на основі витрат на освоєння. Слід зазначити, що вони відіграють певну роль при розробці стратегії природокористування, однак не можуть служити базою порівняльної оцінки природних ресурсів. Єдиний випадок, коли можна використати витратний механізм при виборі варіантів експлуатації однорідних ресурсів - ідентичність натуральних характеристик їх як природних об’єктів.

На противагу витратній в економічній літературі з’явилася результатна теорія оцінки природних ресурсів, яка має декілька різновидів.

Згідно з однією з них як оцінку об’єкту природокористування слід розглядати валовий випуск продукції, що одержують завдяки його експлуатації. Згідно з іншою - від валового продукту пропонувалося віднімати поточні витрати.

Найбільше розповсюдження згадана концепція набула при оцінці земельних угідь, хоча може бути застосована і для інших природних об’єктів.

Результатна концепція характеризується недоліками, властивими витратній концепції: більш низькі абсолютні показники кращих ділянок та суб’єктивні фактори. Безперечно, що кращі ділянки, які потребують менших витрат на виробництво певної маси продукції за рахунок родючості ґрунту, забезпечать одержання продукції за більш низькою собівартістю.

В той же час виникає сумнів, чи є така оцінка продукту, одержаного з ділянки, оцінкою самої ділянки. Від заміни техніки щнність ділянки може не змінитися, хоча вартість продукції зміниться. Віднімання поточних витрат не виправить положення, оскільки у цьому випадку оцінка земельної ділянки включає ефект, що приноситься мобільними ресурсами. Останні, як правило, не губляться для суспільства безповоротно з вибуттям оцінюваної ділянки.

Загальний недолік усіх різновидів результатної теорії -розгляд об’єкту, який оцінюється, у відриві від інших сфер господарювання, що не дозволяє бачити альтернативні можливості застосування ресурсів. Наголос робиться на аналізі показників, які відносяться до кожного конкретного об’єкту. Допустимий лише вибір варіантів використання однорідних ресурсів з різними об’ємними характеристиками одержуваного продукту за рівних витрат.

Нарешті, в економічній літературі неодноразово робилися спроби механічного поєднання витратної та результатної теорії.