Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Згідно із Концепцією, основними завданнями освіти з БЖДЛ є:

— формування культури людини щодо безпеки, її відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо;

— забезпечення певного стану індивідуальної захищеності людини шляхом формування і розвитку тих якостей особи, що сприяють розвитку безпеки, а також необхідних знань та вмінь;

— інтенсифікація методичної, наукової та інших форм освітянської роботи з напряму БЖДЛ як у закладах освіти, так і поза ними;

— сприяння підвищенню ефективності роботи державної системи з безпеки населення шляхом навчання і підготовки людей до їх адекватної взаємодії, активної позиції щодо вдосконалення державної системи, у тому числі — у законодавчій сфері;

— удосконалення управління освітою всіх верств населення за критеріями напряму БЖДЛ.

Пріоритетним напрямом підготовки вважається формування правильної соціальної позиції особи щодо власної безпеки, мотивація її безпечної поведінки в побуті, на виробництві, в інших сферах існування, засвоєння певних знань та вмінь з акцентом на запобігання можливої шкоди. Тому дисципліна має світоглядно-професійний характер.

Необхідним напрямом навчання є також підготовка до дій у небезпечних ситуаціях, що об'єктивно склалися, заради зменшення потенційно можливих втрат (пошкоджень).

Безпека особи розглядається як результат взаємо-узгодженої співпраці державної системи підтримки безпеки людини і системи освіти. Зміст освіти, її структура, технологія навчання формуються з позиції, що людина є найголовнішим об'єктом захисту від чинників ризиків.

Положення Концепції склали теоретико-методологічні основи розвитку навчальної дисципліни БЖД.

На основі Концепції було розроблено змістовну частину галузевих стандартів вищої освіти для фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів, молодших спеціалістів та бакалаврів щодо освіти з питань безпеки життєдіяльності. Вивчення дисципліни базується на основі комплексного підходу, який передбачає здобуття знань та вмінь про безпеку у системі "людина — середовище", формує вміння майбутнього фахівця аналізувати умови перебування в середовищі у разі виникнення різного роду небезпек та приймати адекватні рішення щодо особистої безпеки, безпеки колективу (збереження здоров'я, життя), а також виховує гуманне світосприйняття.

Методологічною основою підходу до аналізу БЖД є системно-структурний підхід, а метод, який використовується в цьому підході, — системний аналіз. Саме системний аналіз як методологія наукового пізнання дозволяє пояснити сутність явищ і процесів.

У центрі сучасних проблем безпеки життєдіяльності стоїть людина: її діяльність зумовлює виникнення різного роду небезпек і, як наслідок, — людина разом з іншими живими організмами стає жертвою цих небезпек. Отже, людина одночасно є причиною і наслідком кризових ситуацій, які виникають у різних куточках світу.

Наукова галузь знань про безпеку людини ще молода і знаходиться в процесі свого становлення. Вона повинна взаємодіяти з іншими науковими дисциплінами для того, щоб широко висвітлювати всі проблеми безпеки сучасного суспільства. Сьогодні вже всім зрозуміло, що впровадження у вищих навчальних закладах нормативної дисципліни БЖД, без сумніву, відповідає потребам сьогодення, саме вона є основною ланкою формування сучасного світогляду щодо безпеки людства та його майбутнього.

1.2. Еволюційний шлях навчальної дисципліни "Безпека життєдіяльності" в Україні

Навчальна дисципліна "Безпека життєдіяльності" є відносно новим предметом в українській вищій школі, яка пройшла певний шлях свого становлення.

Уперше дисципліну "Безпека життєдіяльності" почали викладати у МВТУ ім. Баумана (Росія) у 1989 році. З програми, яку розробили фахівці цього університету, випливало, що метою безпеки життєдіяльності є захист людини, яка перебуває у техносфері, від негативної дії чинників антропогенного та природного походження. Тоді ж у Ленінграді (Санкт-Петербург) створено власну школу фахівців з цієї галузі, які дотримувались концепції, що безпека життєдіяльності — це новий науковий напрямок, зміст якого полягає у виявленні закономірностей появи різного роду небезпек та розробленні відповідних методів і засобів захисту людини у будь-яких умовах її життя, і яка є фундаментом загальної освіти спеціалістів різних спеціальностей і професій.

На той час в Україні не існувало окремої школи з безпеки життєдіяльності. Першою програмою нової дисципліни стала "Програма для педагогічних інститутів". Програма була складена на основі рекомендації Науково-методичної ради з безпеки життєдіяльності Держкомосвіти СРСР.

Після розпаду СРСР у Росії процес становлення безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни, розпочатий наприкінці 80-х — початку 90-х років XX століття, інтенсивно тривав. Окрім того, почали розроблятися теоретичні засади безпеки життєдіяльності та становлення її як наукової галузі. Перші п'ять років після проголошення незалежності України (1991—1995 роки) характеризуються як період становлення освітянського напряму "Безпека життєдіяльності" у вищій школі. У цей час було розроблено і видано низку навчальних посібників для вищих закладів освіти та підручників для середньої школи.

Державною програмою навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000 роки передбачалося здійснювати підготовку населення з питань охорони праці, починаючи з дошкільного віку, через мережу навчальних закладів усіх рівнів. Варто зазначити, що у 1999/2000 навчальному році згідно з наказом Міністерства освіти України від 18.08.1999 року № 300 у загальноосвітніх закладах був запроваджений курс основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД).