У статті "Інші витрати" відображають знос спецодягу та спецвзуття, що їх видають працівникам промислових виробництв, платежі за обов'язкове страхування майна, витрати, пов'язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, за розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище тощо.
До складу статті "Непродуктивні витрати" відноситься брак у виробництві, яким вважаються вироби, напівфабрикати, деталі, вузли та роботи, які не відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням чи можуть бути використані лише після виправлення. Вартість браку відноситься на собівартість продукції, під час виробництва якої він допущений. На витрати від браку списують вартість забракованої продукції, сировини і матеріалів, а також витрати по виправленню браку.
За статтею "Загальновиробничі витрати" відображають цехові, загальновиробничі витрати, які розподіляють між об'єктами обліку промислових виробництв. За базу для розподілу загальновиробничих витрат можна взяти години праці, заробітну плату, обсяг діяльності, прямі витрати тощо. Більш ефективним методом розподілу загальновиробничих витрат промислових підприємств є використання за базу розподілу прямих витрат за мінусом вартості використаної сировини на переробку.
До статті "Супутня продукція" включається вартість супутньої продукції, одержаної водночас з основним (цільовим) продуктом, тобто у єдиному технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і призначена для подальшої переробки або відпуску стороннім підприємствам.
Супутня продукція самостійно не калькулюється. її вартість вираховується за визначеними пінами (за відпускними цінами з урахуванням планової суми прибутку і витрат на реалізацію, за плановою собівартістю, за ціною можливого використання) із собівартості основної продукції.
До позавиробничих витрат відносять витрати на тару та купівельні матеріали, на доставку продукції на станцію відвантаження, комісійні збори та відрахування, на утримання приміщень для зберігання продукції в місцях її реалізації, на оплату праці продавців та Інших працівників, зайнятих реалізацією продукції, інші витрати. Витрати розподіляють за видами реалізованої продукції та залишками товарів відвантажених пропорційно масі (обсяги) продукції або її собівартості.
Дані первинних документів про витрати по кожному промисловому виробництву групують у Журналі обліку робіт і витрат. Для обліку та контролю за витратами сировини і виходом готової продукції використовують також зведені документи. Так, на сепараторних пунктах, маслозаводах складають відомість переробки молока й молочних продуктів. У ній щодня на підставі первинних документів відображають надходження молока на переробку в фізичних одиницях і в перерахунку в жироодиниці. У другому розділі відомості показують по тих же показниках надходження продукції.
У цехах для забою птиці складають Звіт про переробку птиці та вихід продукції, в якому щодня на підставі актів про забій птиці відображають поголів'я і живу масу птиці, що надійшла для забою, а також вихід м'яса від забою (кількість голів, їхня маса) за категоріями, вихід іншої продукції, втрати. Все це забезпечує постійний контроль за виходом продукції й повнотою її оприбуткування.
В інших промислових виробництвах складають Звіт про переробку продукції. Він має два розділи: в першому показують кількість фактично використаної сировини, матеріалів і тари, а також витрати їх за нормами на фактичний вихід готової продукції, в другому - фактичний вихід готової продукції у фізичних та умовних одиницях.
Для узагальнення витрат і виходу продукції на підставі зведених та інших документів у кінці місяця складають Звіт по кожному промисловому виробництву. Як витрати, так і вихід продукції в ньому наводяться у розрізі кореспондуючих рахунків. Підсумкові дані звіту записують у журнали-ордери або відображають у машинограмах. Нагромаджені дані про витрати та вихід продукції за рік по промисловому виробництву с підставою для визначення фактичної собівартості кожного її виду.
Перед калькулюванням собівартості продукції підсобних виробництв важливо правильно провести інвентаризацію і оцінку незавершеного промислового виробництва. До незавершеного виробництва в промислових підприємствах відносять незакінчені і повністю не укомплектовані вироби, а також вузли і деталі, обробку і складання яких не закінчено. У виробництві соків до незавершеного виробництва відносять вартість закладених на витримку матеріалів (соків, сусла), у виробництві цегли-витрати на заготівлю глини, піску і вартість цегли-сирцю, які не були використані на випалювання цегли в поточному році. Незавершене промислове виробництво у сільськогосподарських кооперативах оцінюють за фактичними витратами, включаючи частину накладних витрат, розподілених на це виробництво.
Інвентаризацію незавершеного виробництва в промислових підприємствах проводять після того, як усі закінчені вироби чи виготовлену продукцію, а також сировину, напівфабрикати, не потрібні в даний час для проведення виробничого процесу, здадуть на склад. Фактичні залишки сировини і матеріалів, не укомплектованих виробів тощо визначають перерахунком, зважуванням чи обміром і визначенням маси за допомогою паспортів із зазначенням об'єму цистерн, питомої ваги соків, сусла та іншої сировини. При цьому обов'язково проводять лабораторний аналіз на вміст цукрів, сухих речовин тощо. Якщо сировиною в незавершеному виробництві є суміш, то в інвентаризаційних списках зазначають як загальну масу суміші, так і масу її складових частин, яку визначають розрахунково.
Результати інвентаризації відображують у спеціальному акті. Витрати промислових виробництв з переробки сільськогосподарської продукції обліковують на рахунку 23 "Виробництво". По дебету рахунка відображають витрати, що складають собівартість основної продукції. По кредиту відображають собівартість готової продукції, вартість повернених на склади матеріальних цінностей, відходів, побічної продукції, браку. У таблиці 3.10 наведено схему рахунка 23 "Виробництво" для промислових переробних підприємств.
Виробнича собівартість готової продукції основного виробництва визначається таким розрахунком: до суми витрат по незавершеному виробництву, що відноситься до даного звітного періоду, додають виробничі витрати за звітний період та збитки від браку І віднімають вартість невикористаних засобів та вартість забракованих виробів і витрат по виправленню браку.
Таблиця 3.10. Схема рахунку 23 "Виробництво"
| Дебет | Кредит |
| Сальдо на початок звітного періоду - витрати по незавершеному виробництву · Виробничі витрати за звітний період · Вартість втрат від браку у виробництві | Вартість повернених на склад матеріальних цінностей, відходів і побічної продукції основного виробництва · Брак у виробництві (собівартість забракованих виробів і витрат по виправленню брака) · Виробнича собівартість готової продукції основного виробництва |
| Оборот по дебету · Сальдо- незавершене виробництво на кінець звітного періоду | Оборот по кредиту |
Методи обліку і калькуляції собівартості промислової переробленої продукції значною мірою визначається типом виробництва, особливостями технологічного процесу, номенклатурою та періодичністю виготовлення продукції, організацією виробництва. Застосовують простий, позамовний, попередільний та нормативний методи обліку, а також "стандарт-кост" і "директ-костинг". Перспективним є метод обліку витрат і калькування собівартості продукції за видами діяльності, калькулювання собівартості на основі цін (цільове калькулювання) та інші. Економічна сутність кожного методу достатньо висвітлена в літературі з управлінського обліку та наукових статтях у періодичних виданнях. Вибір методу здійснює саме кооператив.
Застосування певного методу обліку витрат по конкретному виробництву залежить не лише від технології та організації виробництва, а значною мірою і від його обсягу та призначення продукції. Наприклад, у багатьох підприємствах виробництво цегли має сезонний характер, а виготовлену продукцію використовують головним чином на власні потреби. При цьому цеглу-сирець не використовують як окрему закінчену продукцію. Тому в таких підприємствах облік витрат ведуть не по окремих переділах, а по виробництву в цілому.
У підсобних (промислових) виробництвах собівартість виробленої продукції визначається на умовах франко-склад.
Собівартість продукції підсобних виробництв, наприклад, підприємств з переробки насіння соняшнику, що здійснюють переробку сільськогосподарської продукції, розраховується діленням витрат на переробку та вартості переробленої продукції за договірною ціною (без побічної продукції) на кількість одержаної основної продукції.
У разі переробки власної і давальницької сировини калькуляція собівартості продукції здійснюється в два етапи: спочатку обчислюється собівартість переробки одиниці сировини, для чого всі витрати на переробку (без вартості побічної продукції) ділять на кількість переробленої (власної та давальницької) сировини (переробка давальницької сировини розглядається як виконання робіт на сторону), а потім визначається собівартість власної готової продукції, для чого вартість сировини та суми витрат, пов'язаних з її переробкою (без вартості використаних відходів та побічної продукції за реалізаційними цінами) діляться на кількість власної готової продукції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бухгалтерський облік у виробничих та агросервісних кооперативах» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Облік витрат і калькулювання собівартості продукції переробних виробництв“ на сторінці 4. Приємного читання.
