Розділ «Диво»

Проте кожного разу радість знахаря, який натрапляв на вужачку, незабаром розвіювалася димом. Бо скільки не пильнував він біля рослини, цар-вуж до неї так і не приповзав. Окремі затяті «мисливці за скарбами» з надією чатували вужачку доти, аж поки вона в’янула і зникала в зимову стужу під снігом…

І все-таки серед знахарів віра в царя-вужа жила. Надто вже великою спокусою було здобути «ключ» до всіх скарбів. А невдачі пояснювали тим, що, певно, цар-вуж відвідав рослину до того, як її було знайдено.

Зозла, що до отих «ключів» ніяк не добратися, знахарі пустили лиху славу про рослину і «поганим зіллям» нарекли. Така назва за вужачкою подекуди й понині збереглася. Знахарі запевняли, що коли принести траву цю в дім, то там одразу почнуться сварки й розбрат… Запевнити — то нехитра штука. А от спробуй знайти оте зілля: воно не так часто трапляється!

Певно, на те й розрахунок був, коли припечатували оту славу рослині. Ну, а якщо хто й знайде, то тут можна і лихим словом допомогти розбратові спалахнути…

— У нас на Ровенщині,— каже Іван Михайлович, — я зустрів вужачку тільки у двох місцях. І це за стільки років…

Я дивлюся на рослину з повагою: як-не-як рідкість! У моїх очах вона враз аж ніби привабливішою стала. От як воно буває: для того, щоб побачити диво, треба знати, що воно — диво.