Розділ «Зозулині черевички»

Дивосил-зілля

"Іди туди — невідомо куди, принеси таке — невідомо яке», — загадують героям у казках. І коли сміливці зрештою приносять те, що від них зажадали, ми навіть не дуже дивуємося: адже у казці все збувається. Інша річ, коли таке трапляється в житті.

Ми ходили туди — хтозна й куди, шукали таке — ледь відомо яке. І ніяк напасти на нього не могли. Бо шукали рослину, знайти яку хіба що трохи легше, ніж цвіт папороті. Так-от, націлилися ми на зозулині черевички, або, як їх у науці називають, венерині черевички. Чому венерині — ще якось можна зрозуміти: богиня кохання і краси може мати якусь взуванку? Авжеж. А тут квітки справді схожі на черевички якоїсь казкової красуні. Зате до чого тут зозуля — ніяк не вкладається в голові.

Ще називають рослину цю мрією. Певне, тому, що вона така рідкісна й приваблива, і знайти її — заповітна мрія кожного, хто любить природу. А може, й не тому. Ось давайте послухаємо легенду.

Колись давним-давно правив поліським краєм скупий і загребущий князь. Пообкладав той князь усі села такими податками, що люди ледве-ледве животіли.

Та якось від одного села князеві не прислали данини.

Розлютився грізний правитель і вирішив жорстоко покарати непослухів. З великим загоном посіпак сам вирушив на розправу.

Запечалилися-затужили в селі, як почули про карателів. Знали, нікому не буде пощади.

Старі діди думали-гадали, як зарадити лихові, та нічого не могли придумати.

І тоді прийшла до дідів тих донька бідної вдовиці.

— Я, — каже, — спробую врятувати село.

Ті похитали сивими головами: «Що ти зможеш, дівчино, коли тут уся громада безсила?» Та відговорювати не стали — бо хто топиться, і за соломинку вхопиться.

Попросила дівчина тільки одного: щоб їй пошили нову сукню, бо та, що на ній, зовсім зносилася.

Цілу ніч жінки шили сукню з усього кращого, що знайшлося у селі. А коли вранці вдовина донька одягла її — усі раптом побачили, що перед ними стоїть красуня, якої ще й на світі не було.

І вийшла вона у тій сукні навстріч карателям.

— Князю, — мовила, — не з лихого серця не сплатили ми тобі податі, а гірка доля спіткала нас. На полях недорід видався, і якщо данину віддамо тобі, то самим доведеться голодною смертю загинути. Пожалій людей наших, князю.

Хотів посміятися грізний правитель з тієї мови — та не посміявся. Ні, не збудили в нього жалю слова дівчини, бо зроду не знав, що то таке жаль. А заворожила його невидана врода дівоча.

— Гаразд, — нарешті видавив з себе князь, — не буду я твоє село плюндрувати. Але за однієї умови: стань моєю дружиною.

Князь був старий і бридкий. Від самої думки, що можна стати дружиною такої потвори, сторч головою у безодню кинешся… Та дівчина знала, що в селі і старе і мале з тривогою і надією чекають її повернення.

— Згодна… — згнітивши серце, мовила вона.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дивосил-зілля» автора Шморгун Є.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зозулині черевички“ на сторінці 1. Приємного читання.