На краю мочара самотньо стримить тонка вільшинка. На боковій одводині темніє покинуте пташине гніздо. Прошкую туди: цікаво, якої це птахи?
А з-під вільшинки зайчисько — плиг! — помчав. І кожушок на ньому вже зимовий.
ПРОЩАЛЬНИЙ БАНКЕТ
Щойно почали копати на городах картоплю, як повіяли холоди. І дощ вперемішку з білою крупкою раз у раз обсіював мене, поки я скошував картоплиння та бур’ян.
Косив я не сам — звідкілясь узялася вертка ластівка і безперервно сновигала біля самої коси. Мало крилом не черкала. А коли набігала розкошлана хмара і я, щоб не змокнути, ховався в затишок під хатою, вона теж там знаходила собі прихисток: всідалося в піддашші на електропроводі. Сиділа там тихенько, на мене, здавалося, ніякісінької уваги. Та варто було мені вийти із затишку на город і махнути косою, як вона знову була тут як тут.
Ні, ластівку цікавило не те, як я косив, і вилася вона довкруг мене зовсім не заради розваги. У неї був свій інтерес. Скошуючи бадиляччя, я зганяв із насаджених місць різних мушок та мошок, які там поховалися від холоду. От ластівка і ласувала ними.
Раз я навмисне затримався в затишку. Захотілося перевірити: полетить чи не полетить моя ластівка сама добувати корм? Адже хмарку-хлюпавку вже пронесло, навіть сонце скупо проблиснуло в сірій розводині.
Не полетіла. Чекала. Певно, здогадувалася, що я все одно стану до роботи, бо докосити мені таки треба. Та й, видно, в таку погоду здобувати корм власними силами видавалося їй даремною тратою часу.
Коли удвох, то й робота веселіше робиться. І я навмисне стараюся підкидати косою бур’ян чим вище, щоб ніяка мошка на ньому не втрималася.
Аж то кудись запропала моя ластівка. Уже й черговий дощ перечікую, а знайомої рудуватої грудочки на електропроводі в піддашші не видно.
Думаю, пообідала та й полетіла собі. Сказано ж, вільна пташка.
Коли — ні! Як завихрить довкруг мене руда заметіль, як закружеляє! Ціла зграя ластівок над картоплинням в’ється. Виходить, моя знайома привела в гості своїх подруг.
Що ж, раз я господар, то треба пригощати. І я замахав косою ще завзятіше.
До самого вечора, поки не викосив усю ділянку, біля мене пурхали живі стріли. А потім у затишку піддашшя пташки всілися на дротах на нічліг.
Вранці ластівок я уже не побачив — їх поманив до себе теплом далекий вирій.
ЖУРАВЛИНЕ БОЛОТО
Журавлі уже не живуть на Журавлиному болоті. А журавлина родить. Під осінь обсипає вона мохнаті куповатки червоними коралями. І від цього сіро-зелені горбаки стають такими прихорошеними, що нога не насмілюється ступати на них.
Одного разу вихопилося:
— Може, назва болота пішла від журавлини?
Мій тодішній супутник, місцевий пастух-пенсіонер, так подивився на мене, що стало незручно за своє невдале запитання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ключ-трава» автора Шморгун Євген на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Євген Шморгун Ключ-трава“ на сторінці 88. Приємного читання.
TextBook