РОЗДІЛ 7. ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ІНОЗЕМНОЮ ВАЛЮТОЮ

"Плаваючий" валютний курс – обмінний курс валют, який змінюється в той чи інший бік від зміни попиту і пропозиції на валютному ринку.

"Плаваючі" валютні курси, які змінюються під впливом попиту та пропозиції на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими: незалежне "плавання"; кероване (регульоване) "плавання".

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюється з допомогою котирування валют.

Котирування – офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціна) національної валюти щодо відповідних іноземних валют на день проведення операцій.

По-іншому кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

Курс купівлі – це курс, за яким банк-резидент купує валюту за національну.

Курс продажу – це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну.

Ціна продажу і купівлі валюти називається обмінним курсом.

Продаючи й купуючи національну валюту, банки диференціюють рівні курсів: курс продавця встановлюється вищим за курс покупця. Повне котирування включає курси покупця і продавця, відповідно до яких банк купить або продасть іноземну валюту за національну.

Різниця між курсом покупця і продавця ("маржа") - це джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується прибуток від валютних операцій. Оскільки валютні операції пов'язані з певним ризиком, маржа певною мірою страхує валютні ризики.

Існують два методи котирування іноземної валюти щодо національної - прямий і непрямий. Більшість країн використовує пряме котирування, коли вартість одиниці іноземної валюти виражають певною кількістю одиниць національної валюти. Наприклад, 1 USD /5,05 UAH.

У непрямому котируванні за одиницю беруть національну валюту, курс якої виражають у певній кількості іноземної валюти. Наприклад, 0,198 USD /1 UAH.

Непряме котирування – це величина, обернена до прямого. Непряме котирування використовується переважно у Великобританії. У США для внутрішніх цілей використовується принципи прямого котирування, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямого котирування для багатьох валют, крім фунта стерлінгів.

Між прямим і непрямим котируванням існує обернено пропорційна залежність:

Процедура котирування, яка складається із визначення та реєстрації курсу шляхом послідовного порівняння попиту і пропозиції валют, називається фіксингом і на основі фіксингу встановлюються курси продавця і покупця на кожну валюту. Курс продавця – це ціна, за якою учасники ринку продають валюту. Курс покупця - це ціна, за якою учасники купують валюту.

Конверсійні готівкові операції з іноземною валютою здійснюються через крос-курс (співвідношення між двома іноземними валютами, яке визначають на основі курсу цих валют щодо якоїсь третьої валюти).

Найчастіше на практиці використовують три методи розрахунку крос-курсів:

1) з прямим котируванням до долара США (долар є базою котирування для обох валют);

2) з прямим та зворотним котируванням до долара США, якщо долар є базою котирування лише для однієї з валют. У цьому разі для визначення крос-курсу доларові курси валют слід перемножити;

3) зі зворотним котируванням для обох валют. Для визначення крос-курсу доларові курси необхідно розділити один на другий.