Паритетність цін є однією з найважливіших проблем, яка повинна бути важливою ланкою аграрної політики держави. В Україні було допущене істотне порушення паритету цін не на користь сільського господарства. Воно є результатом впливу низки чинників, безпосередня дія яких спрямована на підвищення собівартості сільськогосподарської продукції, а отже, і зниження доходів аграрних підприємств, яке неодмінно матиме місце за умови стабільних цін на згадувану продукцію або ж за неадекватного їх зростання співвідносно до збільшення виробничих витрат, яке відбулося з незалежних від сільськогосподарських товаровиробників причин.
Головним чинником, що призводить до зростання собівартості сільськогосподарської продукції, є підвищення цін на матеріальні ресурси і послуги, які використовуються аграрними підприємствами (техніку, мінеральні добрива й отрутохімікати, пальне і мастила, комбікорми, запасні частини, газ, електроенергія, агрохімічне обслуговування, ремонт тощо). Під дією цього чинника відбувається пряме зростання собівартості сільськогосподарської продукції на величину підвищення цін на дані ресурси і послуги, зважених на обсяг їх споживання.
Крім того, зі зростанням цін на промислові матеріальні ресурси і послуги підвищується собівартість засобів виробництва власного виготовлення (насіння, корми), що неминуче призводить до появи ефекту відлуння – збільшення витрат у наступних виробничих циклах. Саме через вияв цього ефекту прямі додаткові витрати сільського господарства від підвищення цін на промислові ресурси і послуги зростають додатково до 20 %. Цей відсоток змінюється пропорційно частці продукції власного виробництва, що використовується на виробниче споживання.
Третім чинником зростання собівартості продукції сільського господарства є безпосереднє підвищення цін на неї. Цей на перший погляд економічний парадокс виникає тому, що такі ціни водночас виконують роль цін внутрішньо- сільського обороту. Наприклад, придбання підприємством класного насіння (еліти, І репродукції) зумовлює зростання витрат за статтею "Насіння і садивний матеріал". Цей ж стосується придбання комбікормів.
Крім того, існуюча методика визначення страхових платежів передбачає розрахунок їх розміру через втрату врожаю, оціненого за ціною продажу культури, і чим вона вища, тим більшими будуть страхові платежі. Останні розглядаються в плануванні й обліку як витрати, що включаються до собівартості продукції.
Собівартість продукції сільського господарства може зростати і за таких незалежних від аграрних підприємств причин, як підвищення відсоткових банківських ставок за кредит, справляння обов'язкових платежів за підвищеними ставками (наприклад, плата за землю), а також зростання заробітної плати працівників, зумовлене державною соціальною політикою і компенсаціями їх доходів через інфляційні втрати.
Як бачимо, для досягнення паритетності необхідно враховувати не лише пряме зростання цін на промислові ресурси і послуги, що споживаються сільським господарством, а й інші розглянуті чинники, що призводять до підвищення собівартості сільськогосподарської продукції.
Мета встановлення паритетності цін – стабілізувати динаміку цін на сільськогосподарську продукцію і доходів аграрних підприємств щодо динаміки цін і доходів в економіці в цілому.
Допускаємо, наприклад, що обсяг реалізації сільськогосподарської продукції становив 100 млрд грн, її повна собівартість 80 млрд, прибуток – 20 млрд грн (100 - 80), а рівень рентабельності відповідно (20:80) • 100 = 25 %.
За умови зростання витрат із незалежних від аграрних підприємств причин на 12 млрд грн ціни на сільськогосподарську продукцію повинні були б підвищитися до такого рівня, щоб ефективність сільськогосподарського виробництва не знизилася.
Якщо в результаті такого зростання буде відшкодовано сільському господарству цих 12 млрд грн, прибуток у цій галузі не зміниться (100 + 12)-(80 + + 12) = 20 млрд грн, але рівень рентабельності при цьому знизиться на 3,3 в. п. і становитиме 21,7 %. Це, безумовно, погіршить фінансовий стан галузі через звуження можливостей для додаткових інвестицій.
Щоб цього не сталося, сільське господарство повинне одержати більше доходу на величину, за якої зберігається раніше досягнутий рівень рентабельності виробництва. Для визначення цього доходу спочатку слід розрахувати суму прибутку, за якої досягається попередній рівень рентабельності (25 %), за умови, що витрати зросли на 12 млрд грн.
Отже, 25 % = (х • 100): (80 + 12); х = 23 млрд грн. Звідси додатковий дохід сільського господарства повинен становити не 12 млрд грн, а 15 млрд грн [12 + + (23-20)].
Наведений гіпотетичний аналіз дозволяє пересвідчитись у складності проблеми паритетності, що вимагає досконалого механізму для її практичного розв'язання. У світовій практиці прийнято вважати, що паритетність досягається тоді, коли в будь-якому наступному році за один і той самий обсяг сільськогосподарської продукції аграрні підприємства можуть купити таку саму кількість промислових товарів і послуг, яку вони придбавали в попередні паритетні роки.
Досягти цього можна за умови, коли буде витримуватися стале співвідношення між цінами на сільськогосподарську продукцію і цінами на Промислові товари і послуги (виробничі, фінансові), що споживаються аграрними підприємствами.
Оскільки в реальному житті ціни на всі види продукції й послуги змінюються і мають, як правило, тенденцію до зростання, виникає потреба у кількісному визначенні цінового співвідношення через показник індексу номінального паритету. Він розраховується діленням індексу цін на сільськогосподарську продукцію, розрахованого за певний проміжок часу, на індекс цін на виробничо-спожиту в сільському господарстві промислову продукцію та послуги, визначений за той же період.
У західній економічній науці цей показник називають показником умов торгівлі, що розрахований за міновою концепцією Commodity-Terms-of-Trade.
Розглянутий показник відносно простий в обчисленні, проте має один недолік, оскільки його зміна не завжди точно відображає зміну купівельної спроможності галузі. Адже зниження коефіцієнта номінального паритету може відбуватися в умовах збільшення обсягу реалізації продукції сільського господарства і за відомих обставин це може навіть підвищити купівельну спроможність галузі.
І навпаки, зниження номінального паритету може супроводжуватися і зниженням обсягу виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, що значно більше звужує купівельну спроможність сільського господарства, ніж це зумовлено порушенням паритету. Це зокрема, було характерно для вітчизняного сільського господарства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Паритет цін і механізм його забезпечення в ринковій економіці“ на сторінці 1. Приємного читання.
