Розділ «Дама-примара[41] Комедія[42]»

За що мені така біда!

Ісабель

Ти до братів несправедлива,

Така принадна, чарівлива,

Та ще й до того ж молода.

І мають рацію брати,

Що стережуть тебе так ревно,

Бо від спокус вони, напевно,

Тебе бажають вберегти.

Тим більше, при дворі тепер

Чимало, вибач вже на слові, —

Вдовиць, які на все готові,

Аби знайшовся кавалер.

На вулиці така, повір,

І доброчесна, і побожна,

До неї підійти не можна —

Цнотливий усміх, скромний зір,

А потім вдома, певна річ,

Відкинувши і цноту, й плаття,

Вдовиця, сповнена завзяття,