Розділ «Дама-примара[41] Комедія[42]»

Скажу відверто.

Приходив дон Луїс до мене,

Тримався він визивно і, напевне,

Ледь стримував себе від люті.

Отямитись не дав мені по суті.

Враз нишпорити став по дому

І вас знайшов нарешті, а потому –

Це сталось вмить, без зайвих слів –

Почула я дуельний дзвін клинків.

Гай-гай, я добре розуміла,

Мужчинам двом завадити несила:

Вже не відступляться сміливці –

Мовчать вуста, де чути голос криці.

Ніщо тепер не спинить їх –

Із двох один залишиться в живих.

Ну що було робити далі?

Я ні жива ні мертва від печалі

Із дому вийшла і в пітьму

Зробила крок. Довіритись кому?

І де шукатиму розраду?