Розділ «ЕМІЛЬ ЗОЛЯ ЩАСТЯ РУГОНІВ»

Він підвів голову. Вона провадила далі:

— Висвітьмо карти! Ви помиляєтесь, вдаючись до зради, з вами може скоїтися лихо. Коли б замість того, щоб розпечатувати листи…

Він скочив, удаючи з себе ображеного. Але вона спокійно провадила:

— Знаю, знаю вашу манеру: ви ніколи ні в чому не признаєтеся. Гаразд. Не треба зайвих слів. Що змушує вас захищати переворот?

Тут він знову почав просторікувати про свою незаплямовану чесність; їй, зрештою, увірвався терпець.

— Та що ж ви маєте мене за дурку, чи як? — вигукнула вона. — Я читала статтю… Ви більше виграли б, діючи спільно з нами.

Тоді, не признаючись ні в чому, він відверто сказав їй, що хотів би мати клієнтуру в колежі. Колись він постачав туди твори класиків. Але якось дізналися, що він з-під поли продає учням і порнографію, і то так рясно, що парти переповнено непристойними малюнками й книжками. Вюйє навіть загрожувала виправна в’язниця. З того часу він, палаючи з люті й заздрощів, мріяв про те, щоб знову повернути до себе ласку адміністрації колежу.

Фелісіта здивувалася з такої скромності його бажань. Вона навіть дала йому це зрозуміти. Чи варто ж було розпечатувати листи, ризикувати попасти до в’язниці, щоб спродати кілька словників?

— Е, ні! — відповів Вюйє своїм деренчливим голосом. — Це певні чотири-п’ять тисяч франків щороку. Я не мрію про неможливе, як деякі особи.

Вона не звернула уваги на цей натяк. Про розпечатування листів не було більше розмови. Вони дійшли згоди: Вюйє зобов’язався не поширювати ніяких чуток і не лізти наперед, а Ругони за це повернуть йому клієнтуру колежу. На прощання Фелісіта порадила йому не компрометувати себе. А втім, листи треба затримати й розіслати не раніш, як позавтра.

— Який шахрай! — пробурмотіла вона вже на вулиці, не думаючи про те, що сама тільки що заборонила доставляти пошту.

Фелісіта поверталась додому повільним кроком, замислившись. Вона пішла навіть манівцями і поминула проспект Совер, щоб як слід усе обміркувати дорогою додому. Під деревами бульвару вона зустріла пана де Карнавана; він користувався ніччю, щоб поникати містом, не компрометуючи себе. Пласанське духовенство, що уникало відкритих виступів, після звістки про переворот додержувалося цілковитого нейтралітету. Вважаючи, що Імперія перемогла, духовенство вичікувало слушної нагоди, щоб знову розпочати свої одвічні інтриги, правда, в новому керункові. Маркіз, що тепер зробився зайвим, некорисним агентом, хотів тільки дізнатися, чим скінчиться ввесь цей заколот і яким чином Ругони дограють свою ролю до краю.

— Це ти, крихітко? — сказав він, упізнавши Фелісіту. — А я хотів завітати до тебе, щоб погомоніти з тобою. Як твої справи? Заплуталися?

— Анітрохи, все йде гаразд, — відповіла вона заклопотано.

— Тим краще, ти мені розповіси про все, чи не так? Ох, признаюся тобі, вчора вночі на терасі я страшенно налякав твого чоловіка та його колег. Аби ти тільки бачила, які вони стояли жалюгідні, коли я показував їм банди повстанців під кожним деревом на рівнині… Ти сердишся?

— Навпаки, я вдячна вам, — жваво сказала Фелісіта, — ви добре вчинили, що налякали їх до смерті. Мій чоловік надто хитрує. Приходьте коли-небудь уранці, коли я буду сама.

Вона попрощалась і пішла далі прискореним кроком; здавалося, зустріч з маркізом змусила її на щось зважитися. Вся її маленька фігурка виказувала невблаганну волю. Нарешті вона помститься П’єрові за його потайливість, триматиме його під пантофлею, раз і назавжди стане повновладною господинею в домівці. Вона придумала цілу інсценізацію, хитру комедію і вже загодя тішилася з усією витонченістю ображеної жінки.

Коли вона вернулась, П’єр спав тяжким сном. На одну мить жінка наблизила до ліжка свічку, трохи не з жалем подивилася на його брезкле обличчя, що по ньому хвилинами пробігала мишка; потім вона сіла біля узголів’я ліжка, скинула очіпок, розкуйовдила волосся й, удаючи глибоку розпуку, почала голосно ридати.

— Ти? Що з тобою? Чому ти плачеш? — спитав, раптом прокинувшись, П’єр.

Вона, не відповідаючи, плакала гірко й далі.