Розділ «Частина перша»

– Це, напевно, мої, – сказав Абданк. – Я їх зразу за Тясмином залишив і, ніяк не вбачаючи засідки, домовився чекати їх тут.

Не минуло хвилини – і натовп вершників оточив півколом узвишшя. Вогнище вирвало з темряви голови коней, які роздували ніздрі та форкали від утоми, а над ними – насторожені лиця вершників. Прикриваючи долонями очі від сліпучого яскравого світла, вони швидко озирали всіх, хто був у сусідстві з вогнищем.

– Гей, люди! Хто ви? – запитав Абданк.

– Раби Божі! – відповіли голоси з темряви.

– Вони! Мої молодці! – підтвердив наміснику Абданк. – Нумо сюди!

Декілька вершників спішились і підійшли до вогнища.

– А ми поспішали, поспішали, батьку. Що з тобою?

– У засідку потрапив. Хведько, юда, знав місце і чатував тут зі своїми. Загодя виїхав. Аркан на мене накинули!

– Хай Бог боронить! А що ж це за ляшки тут із тобою?

Кажучи це, вони недобро поглядали на Скшетуського та його супутників.

– Це друзяки чесні, – сказав Абданк. – Слава Богу, цілий я та неушкоджений. Зараз далі поїдемо.

– Слава Богу! Ми готові.

Ті, що під’їхали, почали гріти над вогнем руки, бо ніч стояла хоч і ясна, зате холодна. Було їх душ сорок, причому всі люди високі на зріст і добре озброєні. Вони зовсім не скидалися на реєстрових козаків, що вельми спантеличило пана Скшетуського, особливо ще й тому, що під’їхали вони в такій чималій кількості. Все це здалося наміснику дуже підозрілим. Якби великий гетьман послав його милість Абданка в Кодак, він би, по-перше, надав йому конвой із реєстрових, а по-друге, навіщо б велів іти до Чигирина степом, а не водою? Адже переправи через усі річки, що течуть по Дикому Полю до Дніпра, могли тільки затягти поїздку. Схоже було, що його милість Абданк якраз Кодак і хотів обминути.

Та й сама особа Абданка вельми завдавала клопоту молодому наміснику. Він одразу ж завважив, що козаки, які зі своїми полковниками поводилися без зайвих церемоній, цього оточили увагою надзвичайною, ніби якого гетьмана. Видно, був він лицарем щонайпершим, а це ще більше дивувало пана Скшетуського, бо, знаючи Україну по той і по цей бік Дніпра, ні про якого такого знаменитого Абданка він не чув. А тим часом ув обличчі мужа сього було явно щось надзвичайне – якась прихована сила, котрою, ніби полум’я жаром, дихав увесь його образ; якась залізна воля, що свідчила: чоловік цей ні перед чим і ні перед ким не відступить. Такою ж волею сповнений був і образ князя Яреми Вишневецького, але те, що у князя було природженою натури ознакою, властивою високому походженню й положенню, у мужі невідомого імені, що загубився у степовій глушині, могло спантеличити.

Пан Скшетуський міцно замислився. То йому спадало на думку, що незнайомого, можливо, якийсь іменитий вигнанець, який переховувався від вироку в Дикому Полі; то – перед ним ватажок розбійної зграї. Останнє, одначе, було неправдоподібним. І одяг, і мова цього чоловіка свідчили прямо протилежне. Тому намісник, лишаючись увесь час насторожі, не знав, що й гадати, а тим часом Абданк уже й коня собі подати звелів.

– Пане намісник, – сказав він, – нам пора. Дозвольте ж іще раз подякувати вам за порятунок, і дай мені Боже відплатити вам такою ж послугою!

– Не знав я, кого рятував, тому й на подяку не заслуговую.

– Скромність це у вас промовляє, яка відвазі вашій не поступається. Прийміть же від мене сей перстень.

Намісник, змірявши Абданка поглядом, поморщився і відступив на крок, а той, із батьківською просто-таки урочистістю в манерах і в голосі, продовжував:

– Погляньте-но. Не коштовністю цього персня, але іншими його достоїнствами обдаровую я вас. Іще замолоду, перебуваючи в бусурманській неволі, отримав я його від Богомольця, котрий зі Святої Землі повертався. В камінчику оному міститься прах Гробу Господнього. Від подарунка такого відмовлятися не годиться, хоча б навіть він із ославлених рук сподіявся. Ви, добродію, чоловік молодий і жовнір, а якщо вже й старість, могилі близька, не відає, що з нею перед кончиною статися може, що ж тоді говорити про молодощі? Маючи попереду вік довгий, їм із куди більшими злигоднями судилося зіткнутись! Перстень же сей убереже вас од лиха і охоронить, коли надійде година судна, а мушу я вам сказати, що година ця гряде в Дике Поле.