Розділ «Зі збірки «Солодка шкода» (1918)»

якби я, підкорившись невичерпній уяві,

покрасила волосся фіолетом і сріблом,

вдягла пеплум античний, гребінець — не потрібен,

підколола жасмини чи ясні незабудки

й зі скрипками співала, в місто вибігши хутко,

чи якісь мої вірші на майданах читала,

попри всі заборони, невгамовна й зухвала?

Чи гляділи б на мене, вкривши всі тротуари?

Чи, як відьом-чаклунок, спопелили би жаром?

Чи дзвонили б, до меси закликаючи втішно?

Від такого сюжету мені робиться смішно.

Передчуття

Я маю передчуття, що проживу дуже мало.

Ця голова моя тиглем мені здається,

очищена й непридатна.

Але без скарги, без жахливої сцени,

я хочу вмерти під вечір безхмарний,

під сонцем щедрим,

щоб у великім жасмині зродилася біла гадюка,

яка солодко, ніжно вжалить мене у серце.