Розділ «Зі збірки «Солодка шкода» (1918)»

коли вогнем чудовним я обпеклась, невдаха,

і йду, сліпа й самотня, якимсь чорнющим шляхом?

Я хочу, зверхній Боже, зробитися новою.

Із ірисів мережки; нехай переді мною

постане Таємниця; хай зменшать зло велике.

Уста твої не в змозі знайти від суму ліки.

До губ твоїх хай чиста зближається водиця.

Для губ твоїх хай чаша кришталем заіскриться,

душі кипіння біле хай оминають бджоли,

нехай про мед не знає й червоний цвіт ніколи.

Для рук твоїх — ці руки мерця не одягали;

для віч твоїх — ці очі ніколи не ридали;

для мрій твоїх — ці мрії, мов лебеді зі злота,

нехай твої зіниці мій слід відстежать потай.

Якби мої пелюстки твої стискали руки,

магічні, надпотужні дістали би спонуки

і, ставши світлом, зорі позбавили б оплоту,

щоби твої зіниці мій слід зорили потай.

Я смерть благословляю, яка мене поглине;

і твій вогонь, що палить мої весняні днини;