Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— Бачу, не сліпа. Невже ти… — На мить вона завагалася. — Невже ти не відчуваєш?

І Роланд зрозумів, про що вона говорить. Темряву на Другій авеню важко було назвати справжньою. Стрілець досі не міг збагнути, як ці люди з Нью-Йорка так марнували ті речі, що їх у Ґілеаді вважали за велику рідкість і цінність: папір, воду, рафіновану олію, штучне світло. Це світло зараз оточувало їх звідусіль. Сяяли вікна крамниць (хоч переважно зачинені, але їхні вітрини підсвічувалися), сліпучими вогнями сяяв заклад, де продавали брутерботи, під вивіскою „Блімпіз“, а над усім цим лилося помаранчеве світло електричних ламп, що наче просочувало повітря своїми променями. Втім, Сюзанна не помилялася. Попри помаранчеві лампи, в повітрі витала якась чорнота, немовби оточуючи пішоходів на цій вулиці. І він згадав, що того дня сказав йому Едді: „Все це діло здев'ятнадцятіло“.

Але ця пітьма, що сприймалася радше відчуттями, а не зором, не мала жодного стосунку до дев'ятнадцяти. Щоб зрозуміти, що тут відбувається, треба було відняти шість. І тієї миті Роланд уперше повірив у достовірність слів Каллагена.

— Чорна Тринадцятка, — мовив він.

— Що?

— Вона перенесла нас сюди, відправила у тодеш. Її ми відчуваємо довкола. Це не те саме, як тоді, коли я мандрував усередині грейпфрута, але схоже.

— Відчуття погане, — тихо відказала Сюзанна.

— Бо вона сама погана. Чорна Тринадцятка — найгірша з усіх речей, що досі існують у світі з часів Артура Ельда. Проте чаклунську веселку було створено не тоді. Я впевнений, що вона існувала раніше…

— Роланде! Агов, Роланде! Сьюз!

Вони озирнулися на голос, і попри занепокоєння, що охопило його раніше, Роланд полегшено зітхнув, побачивши не лише Едді, а і Джейка та Юка. Їх відділяло півтора кварталу. Едді махав рукою. Сюзанна несамовито затрясла рукою у відповідь. Роланд якраз встиг ухопити її за руку, перш ніж вона помчала назустріч Едді (вочевидь, саме це вона й збиралася зробити).

— Бережи ноги, — нагадав він. — Нам не треба, щоб ти повернулася на той бік із зараженням крові.

Дійшли згоди в тому, щоб іти швидкою ходою. Едді та Джейк, обидва взуті, побігли їм назустріч. Пішоходи розступалися перед ними, не глянувши, навіть не припиняючи розмови. Але, придивившись, Роланд помітив, що це не зовсім так. Маленький хлопчик, якому було не більше трьох років, чеберяв ніжками поряд з матір'ю. Жінка нікого не завважила, зате малий широко розплющив оченята й стежив поглядом за Джейком та Едді, коли ті їх оббігали… а тоді простягнув руку, наче хотів погладити Юка, який діловито дріботів за господарем.

Едді обігнав Джейка й першим опинився коло Роланда та Сюзанни. Спершу обійнявши, він відсторонив її від себе на відстань витягнутої руки й подивився на неї. І його погляд, як відзначив про себе Роланд, мало різнився від погляду малюка.

— Що скажеш, котику? — нервово спитала Сюзанна, наче жінка, що постала перед своїм чоловіком з новою, радикально зміненою зачіскою.

— Набагато краще, — сказав Едді. — Я кохаю тебе і без них, але вони направду розкішні. Господи, та ти тепер вища за мене!

Помітивши, що так і є, Сюзанна розсміялася. Юк понюхав щиколотку, якої ще не було, коли він востаннє бачив цю жінку, і теж засміявся. Сміх вийшов дивним напівгавкотом, але то таки був сміх.

— Гарні ноги, Сьюз, — сказав Джейк, і недбалий тон цього компліменту знову розсмішив Сюзанну. Але хлопчик цього не помітив — він уже повернувся до Роланда. — Ти хочеш пошукати в книгарні?

— А там є що подивитися?

Джейк спохмурнів.

— Взагалі-то, навряд. Вона зачинена.