Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Оверголсер кивнув. Його нашорошеність мов рукою зняло, він розслабився. На віддаленому узбіччі дороги (неподалік того місця, де жінка на ймення Мія минулого вечора прослизнула до лісу) хлопчики засміялися з якоїсь чергової мудрої витівки Юка — Бенні від подиву, Джейк від помітних гордощів.

Узявши Оверголсера за руку, Роланд повів його трохи далі дорогою. Едді спроквола рушив з ними. Спохмурнілий Джефордс і собі хотів було піти з ними, але Сюзанна торкнула його в плече.

— Не треба, — тихим голосом сказала вона. — Він знає, що робить.

Джефордс подивився на неї з сумнівом. Та потім здався.

— Дай-но я роздмухаю для тебе багаття, сей, — мовив Слайтмен-старший, співчутливо глянувши на її скалічені ноги. — Бо я бачу в ньому лише кілька жаринок.

— Коли ваша ласка, — відповіла Сюзанна, подумавши водночас, як це все дивовижно. Дивовижно і дивно водночас. А ще вся ця справа може чаїти в собі смертельну небезпеку. Проте вона вже знала, що в цьому є свої принади. День тому й здавався таким світлим, що ввечері на землю мала спуститися пітьма.

Троє чоловіків стояли разом на дорозі за сорок футів від інших. Здавалося, з них трьох говорив лише Оверголсер, часом підкріплюючи свою думку активною жестикуляцією. Він говорив так, наче Роланд був якимось волоцюгою, що швендяв цією дорогою з кількома своїми підозрілими друзяками. Він пояснив стрільцеві, що Тіан Джефордс йолоп (але йолоп з добрими намірами), який не розуміє реального життя. Сказав, що Джефордса слід угамувати, щоб він охолонув — не лише для його власного добра, а для добра цілої Кальї. Він наполягав на тому, що коли чимось можна зарадити, то він, Вейн Оверголсер, син Адена, буде першим, хто це зробить. У своєму житті він ще ніколи не уникав відповідальності, проте ставати на герць з Вовками — це чистий безум. До речі, якщо вже мова про безумство, сказав він, притишуючи голос, то є ще Старий. У себе в церкві, з ритуалами, він був на своєму місці. В таких справах трохи божевілля не шкодило, було як пікантний соус до страви. Але це ж геть інша річ. Еге ж, цілковито інша.

Усе це Роланд вислухав, вряди-годи киваючи й не зронивши ні слова. Коли Оверголсер нарешті замовк, то просто з цікавістю втупився у чоловіка зі зброєю, який стояв перед ним. Здебільшого його увагу полонили линяло-блакитні очі.

— Ви ті, за кого себе видаєте? — врешті-решт спитав великий фермер із Кальї Брин Стерджис. — Скажи мені правду, сей.

— Я Роланд з Ґілеаду, — відповів стрілець.

— З роду Ельда? Не обманюєш?

— Слово честі, — сказав Роланд.

— Але ж Ґілеад… — завагався Оверголсер. — . Ґілеаду давно немає.

— А я є.

— Ви нас усіх вб'єте чи спричинитеся до нашої загибелі? Не мовчи, прошу.

— А що б ти обрав, сей Оверголсер? Не пізніше, не через день, чи тиждень, чи місяць, а просто зараз?

Оверголсер довго стояв мовчки, переводячи погляд з Роланда на Едді. Цей чоловік не звик міняти своїх рішень. Якщо перед ним поставала така необхідність, це завдавало йому болю. Віддалік на дорозі лунав веселий хлоп'ячий сміх: Юк приніс те, що жбурнув Бенні, — дрючок завбільшки з самого пухнастика.

— Я б послухав, — нарешті мовив Оверголсер. — Я б зробив це, їй-бо.

— Іншими словами, він виклав нам усі причини, чому ця вигадка з протистоянням марна, — розповідав пізніше Едді Сюзанні, — а потім зробив саме те, чого від нього хотів Роланд. Магія, та й годі.

— Іноді магія — це сам Роланд, — промовила вона.