Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Рука, що тримала книгу, безсило опустилася. Якби Джейк вчасно не підхопив роман, він би упав на підлогу печери.

— У тебе вона була? — спитав Едді. — Справді була така вишивка?

— Подарунок від Френкі Фойла, — ледь чутно прошелестів Каллаген. — Ще з семінарії. А Денні Ґлік… я відправляв його похорон. Здається, я вам розповідав. Саме тоді все почало змінюватися. Але ж це роман! А роман — це вигадка! Як… як таке може… — Од відчаю його голос мало не зірвався на волання, нагадуючи Роландові моторошні голоси, які здіймалися з дна провалля. Несправжні голоси. — Чорт, але я існую! Я СПРАВЖНІЙ!

— Отут описується, як вампір зламав вашого хреста, — показав Джейк. — «Нарешті разом! — всміхаючись, сказав Барлоу. Його обличчя, вольове, розумне, привабливе і відразливе водночас, у непевному світлі нагадувало…»

— Стій, — хрипко зупинив його Каллаген. — У мене розколюється голова.

— Тут написано, що його обличчя нагадувало вам страховисько, бабая, що в дитинстві жив у вашій шафі. Містера Фліпа.

Каллаген так зблід, що сам став схожий на вампіра.

— Я нікому не розповідав про містера Фліпа. Навіть своїй матері. Не може бути, щоб про це писалося в книжці.

— Але ж написано, — сказав Джейк.

— Давай відверто, — втрутився Едді. — Коли ти був малий, містер Фліп здавався тобі реальним і ти таки думав про нього, коли зіткнувся ніс у ніс із цим упирем першого типу. З Барлоу. Так?

— Так, але…

Едді повернувся до стрільця.

— Як гадаєш, це наближає нас до Сюзанни?

— Так. Ми підійшли до розгадки великої таємниці. А може, не просто великої, а найбільшої таємниці. Думаю, Темна вежа на віддалі простягнутої руки. А якщо Вежа близько, то Сюзанна теж.

Не слухаючи його, Каллаген гортав сторінки. Джейк зазирав йому через плече.

— І ти знаєш, як відчинити ці двері?

— Так, — кивнув Роланд. — Знадобиться допомога, але з цим, думаю, проблем не буде, бо ж люди Кальї Брин Стерджис трохи в боргу перед нами, як по-твоєму?

Едді кивнув.

— Є ще одне. Я впевнений, що мені вже траплялися ім'я й прізвище «Стівен Кінг». І точно не менше одного разу.

— На дошці меню, — не підводячи погляду від книжки, кинув Джейк. — Так, я теж пам'ятаю. Воно було на дошці меню, коли ми вперше пішли в тодеш.