Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Роланд відчув, що годі з нього Телфорда. Його голос зірвався на крик, і Телфорд одсахнувся від спалаху його синіх очей.

— А тобі яке до того діло, сей? Твої діти виросли, це знають усі. Ти сказав своє слово. Чом би тобі не заткнутися?

Його слова привітали громом оплесків і тупотінням чобіт. Телфорд витримував крики й знущання, скільки міг. Він опустив голову між сутулі плечі й став схожим на бика, що готується напасти. Потім рвучко розвернувся і став прокладати собі шлях крізь натовп. Тук рушив слідом. За мить юрба зімкнулася за їхніми спинами. А невдовзі й збори закінчилися. Голосування не було. Роланд не пропонував.

«Так, — подумав Едді, штовхаючи Сюзаннин візок до столів з наїдками. — Він майстер».

Невдовзі Роланд підійшов до Бена Слайтмена. Бригадир стояв під смолоскипом, тримаючи в одній руці чашку кави, а в другій — тарілку зі шматком пирога. Роланд теж узяв собі кави й пирога. В дитячому наметі цього вечора розставили столи з наїдками, перед якими зараз вишикувалася довжелезна черга. Люди перемовлялися, але майже не сміялися. Неподалік Бенні з Джейком кидали м'яча, зрідка даючи пас Юкові. Шалапут радісно гавкав, але хлопці здавалися так само пригніченими, як і люди в черзі.

— Ти добре говорив сьогодні, — сказав Слайтмен і цокнувся з Роландом чашками.

— Правду кажеш?

— Еге ж. Звісно, вони були готові, думаю, ти й сам про це знав. От тільки Фарадей несподівано вискочив. Але ти добре з ним упорався.

— Я казав лише правду. Якщо Вовки зазнають чималих втрат, вони заберуть усіх дітей, щоб відшкодувати збитки. Легенди обростають бородами. Двадцяти трьох років достатньо, щоб борода виросла довга. Фолькен Кальї припускають, що Вовків у Краї грому тисячі, може, навіть мільйони. Але я в це не вірю.

Слайтмен подивився на нього з неприхованим зачудуванням.

— Чому?

— Бо все з часом стає непридатним, — просто відповів Роланд і додав: — Я хочу, щоб ти дещо мені пообіцяв.

Слайтмен сторожко поглянув на нього.

— Як зможу, Роланде, то пообіцяю.

— За чотири вечори приводь свого сина сюди. Його сестра померла, та я сумніваюся, що це завадить Вовкам вважати його близнюком. У нього є те, по що вони приходять.

Слайтмен навіть не приховував свого полегшення.

— Так, я приведу його. Я й сам збирався.

— Добре. А для тебе я маю завдання.

Слайтмен знову нашорошився.

— І що треба робити?