Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Джейк кивнув, Едді й Сюзанна приєдналися. Того дня вони зібралися в Павільйоні — після Джейкової розповіді Роланд більше не хотів зустрічатися у Каллагена. Цілком імовірно, що Слайтмен чи Енді (а може, й хтось інший з не відомих поки що друзів Вовків) встановили не лише камери, а й пристрої для підслуховування. Небо над головами було сірим, погрожуючи пролитися дощем, але погода як для пізньої осені стояла напрочуд тепла. Якісь пані чи панове, що дбали про громадськість, позгрібали опале листя, склавши його широким колом довкруж сцени, де не так давно представлялися громаді Роланд із друзями й трава на землі зеленіла, як улітку. Неподалік хтось із фолькен запускав повітряного змія, парочки прогулювалися, тримаючись за руки, двоє-троє торговців одним оком позирали на покупців, а другим — на низько навислі хмари. На естраді для оркестру розучували нові мелодії музиканти, які так гаряче вітали Роландів ка-тет першого дня в Кальї Брин Стерджис. Декілька разів мешканці міста хотіли підійти до Роланда і його друзів, погомоніти про те, про се, але щоразу Роланд так промовисто й похмуро хитав головою, що люди квапливо відходили. Час для розшаркування вийшов.

Вони впритул підійшли до того, що Сюзанна називала нагальними потребами.

— За чотири дні відбудуться збори, — сказав Роланд. — І цього разу я хочу побачити ціле містечко, а не самих чоловіків.

— Безперечно, це має бути всеньке місто, — кивнула Сюзанна. — Якщо ти розраховуєш, що жінки кидатимуть тарілку і таким чином компенсують брак зброї, думаю, впустити їх до тієї зали — це справедливо.

— Всезагальні збори в Залі зібрань не проведеш, — зауважив Каллаген. — Місця не вистачить. Запалимо смолоскипи й проведемо їх просто тут.

— А раптом дощ? — спитав Едді.

— Раптом дощ, то люди намокнуть, — стенув плечима священик.

— Чотири дні до зборів і дев'ять — до Вовків, — підсумував Роланд. — Цілком імовірно, що це наш останній шанс побесідувати спокійно, сидячи, з ясними головами. Ми тут ненадовго, тож почнімо. — Він простягнув руки, одну Джейкові, другу Сюзанні. За мить усі п'ятеро з'єднали долоні, утворивши маленьке коло. — Ми бачимо одне одного?

— Бачу тебе дуже добре, — сказав Джейк.

— Дуже добре, Роланде, — кивнув Едді.

— Ясно, як день, — всміхнулася Сюзанна.

Юк, котрий саме нюхав траву неподалік, не сказав нічого, але натомість озирнувся і підморгнув.

— Отче? — підняв брови Роланд.

— Бачу і чую тебе дуже добре, — погодився Каллаген, злегка всміхаючись, — і радий, що ви втаємничуєте мене в свої справи. Принаймні поки що.

Роланд, Едді й Сюзанна чули більшу частину Джейкової розповіді, Джейк і Сюзанна — більшу частину розповіді Роланда й Едді. Тепер Каллаген вислухав обидві історії (як сказав він пізніше, «на двох сеансах поспіль побував»). Він слухав з широко розплющеними очима, періодично розкриваючи від подиву рота. 

Коли Джейк дійшов до того місця, де він ховався в шафі, Каллаген перехрестився. До Едді ж панотець звернувся з питанням:

— Ти ж несерйозно говорив, що вбиватимеш жінок і дітей? Ти блефував, так?

Едді підвів погляд у небо, по якому повзли важкі хмари. На його губах грала ледь помітна усмішка. Він знову глянув на Каллагена і відповів:

— Роланд казав мені, що ти останнім часом займаєш надто священицькі позиції.

— Якщо ти говориш про те, щоб перервати вагітність твоєї дружини…