Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— Здається, у мене маленька проблема, — сказала вона. — Не розумію, як таке можливо… як узагалі… але, хлопці, здається, я трохи вагітна.

Сказавши це, Сюзанна Дін/Одетта Голмс/Детта Волкер/Мія-нічия-дочка затулила обличчя долонями й гірко розридалася.

Частина третя

ВОВКИ

Розділ I

ТАЄМНИЦІ

За будиночком Розаліти Муньйос стояла вбиральня, пофарбована у небесно-блакитний колір. Зайшовши туди пізно вранці після тієї ночі, коли отець Каллаген завершив свою розповідь, Роланд побачив, що ліворуч зі стіни стирчить металеве кільце, під яким на вісім дюймів нижче був невеличкий сталевий диск. У цій скелетоподібній вазі стояла гілка «зухвалої Сюзен»[50] з двома пагінцями. У вбиральні не було інших запахів, крім лимонних, трохи терпких пахощів цієї рослини. На стіні над сидінням, у рамці під склом, висіло зображення Людини-Ісуса з молитовно складеними на грудях руками. Його рудаве волосся розсипалося по плечах, очі було звернуто до Батька Небесного. Роланд чув, що в деяких племенах пришелепуватих мутантів до Батька Ісуса було прийнято звертатися не інакше, як «Наш Небесний Татусь».

Людину-Ісуса було намальовано в профіль, і Роланд з цього дуже тішився. Якби Він дивився у вічі, стрілець навряд чи зміг би зробити свою ранкову справу, не заплющуючи очей, навіть попри те, що сечовий міхур був переповнений. «Дивне місце для портрета Сина Божого», — подумав він. Але потім збагнув, що нічого дивного в цьому не було. Зазвичай вбиральнею користувалася лише Розаліта, і Людина-Ісус не мав на що дивитися, крім її прямої спини.

Роланд порснув зо сміху, і його вода нарешті пролилася.

Коли він прокинувся, Розаліти вже не було. Її половина ліжка була холодною, тож пішла вона давно. Зараз, стоячи в її високій небесно-синій вбиральні й защібаючи ґудзики на ширінці, Роланд підвів очі в небо, глянув на сонце і визначив, що до полудня залишилося небагато часу. Віднедавна визначати час без годинника, пісочного чи маятникового, стало важко, але, якщо бути обережним у підрахунках і допускати похибку в результатах, це було можливо. Корт би схопився за серце, якби почув, що один з його учнів — і не просто учень, а випускник, стрілець, — починає таку важливу справу, проспавши до опівдня. Адже саме нині все й мало початися. Все, що вони робили досі, було лише ритуалом, підготовкою, необхідною, але не надто помічною. Щось на зразок танцю рису. Тепер цей етап залишився в минулому. Що ж до сну допізна…

— Ніхто не заслуговує на це більше за мене, — промовив він і зійшов схилом униз. Тут тягнувся паркан, окреслюючи межу городу Каллагена (а може, панотець вважав, що це межа Божого наділу). За парканом жебоніла річечка, як маленька дівчинка, яка виповідає таємниці найліпшій подружці. Береги річки заросли «зухвалою Сюзен», тож принаймні на одну таємницю (хоч і маленьку) стало менше. Роланд глибоко вдихнув приємний запах.

Він раптом упіймав себе на тому, що думає про ка, а це траплялося з ним нечасто (Едді, який вважав, шо Роланд ні про що інше не думає, дуже б здивувався). У ка було одне-єдине тверде правило: «Відійди вбік і не заважай мені працювати». Тоді чому, на Бога, так важко було засвоїти цей простий принцип? Звідки бралася ця дурна потреба завжди втручатися? Всім було відомо, що Сюзанна Дін вагітна. Роланд знав буквально з моменту зачаття, коли Джейка видобували з дому в Датч-Гіл. Сюзанна сама це знала, попри те що закопувала вздовж дороги закривавлене ганчір'я. Тоді чому вони так зволікали з бесідою, яка відбулася минулої ночі? Чому не могли наважитися на неї? Чому зробили з цього таку проблему? І чим загрожувала їм ця розмова?

Роланд сподівався, що нічим. Але він міг і помилятися.

Однак зараз краще було над цим не розмірковувати. Тим паче, що він не хотів псувати собі ранок, бо почувався напрочуд добре. Принаймні фізично. Нічого не боліло і…

— Я думав, ви пішли спати невдовзі після того, як я залишив вас, стрільцю, але Розаліта сказала мені, що ти прийшов мало не на світанку.

Роланд відвернувся од паркана і своїх думок. Сьогодні Каллаген убрався в темні штани, темні черевики і чорну сорочку з круглим коміром-стійкою. Хрест висів на грудях, а сиве волосся не стирчало на усі боки, як зазвичай. (Можливо, він чимось його прилизав.) Якийсь час він стійко витримував Роландів погляд, потім повів далі:

— Вчора я об'їжджав дрібні угіддя, причащав тих, хто цього хотів. І вислуховував їхні сповіді. Сьогодні те саме робитиму на ранчо. Багато ковбоїв тримаються стежини Хреста, як вони це називають. Мене повезе Розаліта, тож обід і вечерю вам доведеться зготувати собі самотужки.

— Ми впораємося, — запевнив його Роланд. — Ти маєш кілька хвилин для розмови зі мною?

— Авжеж, — кивнув Каллаген. — Якщо не можеш затриматися, не варто й підходити. Думаю, ця порада може добре прислужитися не лише священикам.