Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— Не стріляй, не стріляй! — вищить Ленні/Білл. — Ми не, ми не, ми не…

— Що ви «не»?

Продовжити цю думку Ленні/Білл неспроможний.

— Руки вгору! — Це вже інший голос, але він теж іде з-за сліпучого, як сонячна гармата, сяйва. — Тягніться до неба! Негайно, момзери!

Їхні руки злітають догори.

— Ні, з цим заждіть, — каже перший голос. Напевно, вони чудові хлопці, Каллаген би залюбки включив їх до свого списку кандидатів на отримання різдвяних листівок, але відчувається, що вони ніколи не робили нічого подібного. — Роззувайтеся! Штани геть! Ворушіться!

— Якого хріна… — починає Джордж/Норт. — Ви що, копи? Тоді прочитайте нам наші права, нашу довбану Міранду…

За сяйвом лунає постріл. Каллаген бачить помаранчевий спалах. Напевно, це пістолет, але порівняно зі скромною пукалкою тридцять другого калібру він як яструб поряд з колібрі. Гуркіт вибуху колосальний, а одразу за ним сиплеться тиньк і в приміщенні здіймається хмара старої пилюки. Джордж/Норт і Ленні/Вілл кричать. Каллагену здається, що один з його рятівників, можливо, той, хто не стріляв, теж скрикує.

— Роззувайтеся й скидайте штани! Швидко! Швидко! Раджу встигнути до того, як я дорахую до тридцяти, інакше ви трупи! Раздватричотирип’я…

Темп рахунку знову не залишає часу на роздуми, не кажучи вже про заперечення. Джордж/Норт пробує сісти, і Голос номер два попереджає:

— Тільки сядь, і тобі гаплик.

Тож Брати Гітлера вовтузяться довкола рюкзака, «полароїда», пістолета і ліхтарика, як дурні чаплі, стягаючи взуття під акомпанемент Голосу номер один, який продовжує рахувати вбивчими темпами. Взуття летить на підлогу, штани спускаються. На Джорджеві сімейні труси, тоді як Ленні надає перевагу коротким. Від стояка Ленні не лишилося й сліду — його стояк вирішив узяти відгул до ранку.

— А тепер вимітайтеся, — каже Голос номер один.

Джордж повертається обличчям до світла. Його кофта «Янкіз» звисає на труси, які м’якими хвилями спускаються аж до колін. Поясна сумка досі на ньому. Його литки м’язисті й накачані, але вони тремтять. І обличчя Джорджа витягається від раптового усвідомлення й переляку.

— Хлопці, слухайте, — каже він, — якщо ми вийдемо звідси, не прикінчивши цього типа, вони нас уб’ють. Вони дуже погані…

— Якщо ви, засранці, будете ще тут, коли я дорахую до десяти, — каже Голос номер один, — я сам вас уб’ю.

А Голос номер два додає з якимось істеричним презирством:

— Ґай кокніф єн йом, боягузливі гівнюки! Залишайтеся чи отримайте кулю — яка різниця?

Згодом, перепитавши про цю фразу дюжину євреїв, які лише здивовано хитали головами, Каллаген натрапить у Топіці на літнього чоловіка, який перекладе йому «гай кокніф єн йом». Це означає «іди посери в океан».

Джордж/Норт і Ленні/Білл обмінюються мультиплікаційним поглядом нерішучості, а тоді прожогом летять у трусах до дверей. Великий прожектор повертається слідом за ними. Вони надворі, втекли.