Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— Смачно, як м'ясо омарів, — похвалив він, але потім згадав чудовиськ, що відкусили Роландові пальці. — Тобто я хотів сказати, смачно, як хот-доги у Натана. Вибач, що глузував, Джейку.

— За це не хвилюйся, — всміхнувся Джейк. — Ти не надто образливо глузуєш.

— Треба вам дещо знати, — всміхаючись, сказав Роланд. Цими днями він усміхався частіше, набагато частіше, та його очі були серйозними. — Усім вам. Пундиці часто викликають дуже видовищні сни.

— Тобто від них ти наче під кайфом? — стривожено спитав Джейк, згадавши свого батька. Елмер Чемберз у своєму житті перепробував чимало химерних речей.

— Під кайфом? Я не зовсім…

— Сп'янілий. На підйомі. Коли тобі різне ввижається. Як тоді, коли ти прийняв мескалін і пішов у кам'яне кружало, де та істота мало не… мало не завдала мені болю.

Роланд на мить замислився, згадуючи. У тому колі з валунів мешкав ув'язнений сукуб. Якби її воля, вона б, поза сумнівом, улаштувала Джейкові Чемберзу сексуальну ініціацію й затрахала б до смерті. Але Роланд примусив її говорити. Щоб покарати його, дух наслав йому видиво Сюзен Дельґадо.

— Роланде? — стурбовано посмикав його Джейк.

— Не переймайся, Джейку. Те, про що ти зараз думаєш, спричиняють гриби — вони змінюють свідомість, викликають піднесення, — але не пундиці. Це лише смачні ягоди. Якщо сни стануть надто яскравими, просто нагадай собі, що ти спиш.

Едді вирішив, що ця маленька промова якась дивна. Зазвичай Роланд не завдавав собі клопоту опікуватися їхнім психічним здоров'ям. А також не любив марнувати слів.

«Події знову почали свій хід, і йому це теж відомо, — подумав Едді. — Після маленького тайм-ауту годинник знову цокає. Як то кажуть, гра почалася».

— Роланде, вночі чергуватимемо? — спитав Едді.

— Сумніваюся, що є потреба, — спокійно сказав стрілець і заходився крутити собі цигарку.

— Ти справді не вважаєш їх небезпечними? — спитала Сюзанна і повела очима в бік лісу, де окремі дерева вже губилися у вечірніх сутінках. Іскорка багаття, яку вони помітили раніше, вже зникла, та люди, що йшли слідом за ними, були десь там. Сюзанна їх відчувала. Опустивши погляд на Юка, вона помітила, що він теж дивиться у той бік, і це її не здивувало.

— Думаю, це їхні проблеми, — відповів Роланд.

— І що б це могло означати? — спитав Едді, та Роланд мовчав. Він просто лежав, підклавши під голову згорток оленячої шкіри, дивився у темне небо й курив цигарку.

Невдовзі Роландів ка-тет поснув. Вартових вони не виставляли, та їхнього сну ніхто не потривожив.

Сни, що навідали їх, насправді не були сновидінням. Це розуміли всі, крім Сюзанни, яка тієї ночі була в прямому сенсі відсутня.

«О Господи, я повернувся до Нью-Йорка, — подумав Едді. — Справді повернувся. Все це відбувається насправжки».

Так і було. Він стояв у Нью-Йорку. На Другій авеню.