Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Роланд кивнув.

— Я роблю це не тому, що переконаний, що так правильно. Я роблю це, бо ти в цьому переконаний, Джейку…

— Хвилиночку, — перебив Джейк. Його усмішка зів'яла. — Не звалюй усе на мене. Я ніколи…

— Дай мені спокій з цими нісенітницями, — сказав Роланд сухим і далеким тоном. Не часто Джейк чув, щоб він так розмовляв. — Ти хочеш приймати чоловіче рішення. Я тобі дозволяю, інакше й бути не може, бо ка призначило тобі роль чоловіка у великих подіях. Ти все це почав, коли поставив під сумнів моє рішення. Тепер ти це заперечуєш?

Джейк поблід, потім почервонів і знову зблід. Він так перелякався, що просто похитав головою, не сказавши ні слова.

«О боги, — подумав Роланд. — Як же я це все ненавиджу. Тхне, як лайном помираючого».

— Так, ти не просив, щоб тебе сюди забирали, — тихо примирливо мовив стрілець. — І я не хотів позбавляти тебе дитинства. Але так уже вийшло, ми тут, а ка стоїть собі збоку та підсміюється. Ми маємо робити так, як воно велить, інакше поплатимося.

Джейк опустив голову і тремтячим голосом пошепки промовив два слова:

— Я знаю.

— Ти вважаєш, що Сюзанні слід усе розповісти, я ж, зі свого боку, не знаю, як учинити. У цьому ділі я втратив свій компас. Коли один знає, а інший — ні, той, хто в невіданні, має схилити голову, а обізнаний повинен узяти відповідальність на себе. Розумієш, Джейку?

— Так, — прошепотів Джейк і торкнувся згорнутою рукою чола.

— Добре. Наразі облишмо це і скажімо спасибі. У тебе великий хист до читання думок.

— Я про це шкодую! — вирвалося в Джейка.

— Нічого не вдієш. Ти можеш прочитати її думки?

— Так. Не те щоб навмисне, я ніколи не копирсаюся ні в її голові, ні в твоїй, але часом я справді торкаюся її думок. До мене доходять якісь уривки пісень, про які вона думає, чи згадки про її квартиру в Нью-Йорку. Вона сумує за домом. А якось вона подумала: «Шкода, що я так і не встигла прочитати той роман Алена Друрі, що прийшов з книжкового клубу». Напевно, Ален Друрі — відомий автор її часу.

— Іншими словами, поверхові речі.

— Так.

— Але ти міг би копнути й глибше.

— Підглядати, як вона роздягається, я б теж міг, але це непристойно, — понуро сказав Джейк.

— За обставин, що склалися, Джейку, це пристойно. Подумай про неї, як про криницю, до якої ти ходиш щодня і опускаєш туди цебро, щоб упевнитися, що вода все ще прозора. Я хочу знати, чи вона змінюється. Особливо я хочу знати, чи вона не планує накивати п'ятами.