Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— На дні наплічника в мене було зашито кілька сотень доларів, — сказав Каллаген. Вони сиділи на сходах перед церквою, ніжачись на осонні. — На них я купив квиток на літак до Нью-Йорка. Швидкість, звісно, була важлива, але насправді причина полягала не лише в цьому. Я відчував потребу якнайшвидше втекти з цих прихованих шляхів. — Він злегка кивнув Едді. — 3 тодешових автострад, як ви їх називаєте. До них звикаєш незгірш, ніж до випивки…

— Сильніше, — уточнив Роланд. Він помітив, що до них наближаються троє: то Розаліта вела двійнят Тейвері, Френка і Френсін. Дівчинка тримала в руках великий аркуш паперу, несучи його перед собою мало не з комічною шанобливістю. — Гадаю, мандри — це один з найсильніших наркотиків у світі. І кожен прихований шлях веде до дюжини подальших.

— Правду кажеш, і я дякую, — відповів Каллаген. Вигляд у нього був похмурий, розгублений і, як здалося Роландові, трохи сумний.

— Отче, ми послухаємо твою розповідь до кінця, але я прошу тебе притримати її до вечора. Чи завтрашнього вечора, якщо ми сьогодні не повернемося. Невдовзі тут буде наш друг Джейк, і…

— Ви це відчуваєте? — спитав Каллаген, зацікавлено, але без недовіри.

— Еге ж, — кивнула Сюзанна.

— До його приходу я б хотів побачити ту річ, якою ти володієш, — сказав Роланд. — Думаю, ти ще розповіси, як вона у тебе опинилася…

— Так, — кивнув Каллаген. — Розповім. Напевно, це суть моєї історії.

— …і вона має дочекатися своєї черги. Картина помалу починає вимальовуватися.

— Як це завжди й відбувається, — сказав Каллаген. — Місяцями, навіть роками, як я намагався вам пояснити, часу наче не існує, його не помітно. А потім накриває тебе лавиною.

— Правду кажеш, — погодився Роланд. — Едді, ходімо зі мною, зустрінемо двійнят. Здається, юна леді накинула на тебе оком.

— Хай дивиться, скільки хоче, — добродушно сказала Сюзанна. — За перегляд грошей не берем. Якщо ти не проти, Роланде, я посиджу тут на сонечку. Давно я вже не сиділа в сідлі, добряче натерла собі м'яке місце. Коли в тебе нема нижніх кінцівок, усе якось не ладнається.

— Роби так, як тобі зручно, — відповів Роланд. Але він покривив душею, і Едді це знав. Стрілець хотів, щоб Сюзанна поки що лишилася на місці. Він міг лише надіятися, що Сюзанна не прочитає цю думку.

Поки вони йшли до дітей і Розаліти, Роланд тихо й швидко заговорив до Едді.

— Я збираюся піти з ним до церкви сам. Просто зрозумій, що я не вас обох намагаюся утримати від того, що там лежить. Якщо то чорна Тринадцятка — а я майже впевнений, що так і є, — краще їй до неї не наближатися.

— Ти хочеш сказати, в її делікатному становищі. Роланде, а я думав, ти не від того, щоб у Сьюз стався викидень.

— Мене турбує не викидень, — зізнався Роланд. — Боюся, що чорна Тринадцятка зробить істоту, яка росте в її животі, ще сильнішою. — Він знову помовчав. — Обох істот. Дитину і її доглядачку.

— Мію.

— Так, її. — Він всміхнувся двійнятам Тейвері.

Френсін лише неуважно всміхнулася йому у відповідь — всю принадність своєї усмішки вона притримувала для Едді.