Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— Ну що, важка я, любчику? — грайливо запитала в Едді Сюзанна. — Чи, може, слід би краще спитати: «Чи сильно ти сумуєш за старим добрим візком? Не кажучи вже про заплічний ранець».

— Сьюз, ти ж ненавиділа той ранець від самого початку, ми з тобою це добре знаємо.

— Я питала не про це, ти ж знаєш.

Роланда завжди зачаровувало, коли він чув, як у Сюзанниному голосі проступає Детта (чи бачив — і це було ще зловісніше — як міняються риси її обличчя). Та сама вона, здавалося, навіть не здогадувалася про ці вторгнення, як зараз цього не помічав її чоловік.

— Я готовий нести тебе хоч на край землі, — сентиментально промовив Едді й поцілував її в кінчик носа. — Звісно, якщо ти не набрала зайвих десять фунтів ваги. Тоді мені доведеться покинути тебе й пошукати собі легшу жінку.

Вона штурхонула його в бік (анітрохи не панькаючись) і повернулася до Роланда.

— Це підземелля просто величезне, чорт забирай. Як ми знайдемо двері, що ведуть до Краю Грому?

Роланд похитав головою. Він не знав.

— Як щодо тебе, друже? — спитав Едді у Джейка. — Ти ж у нас найсильніший у доторку. Можеш ним скористатися, щоб знайти потрібні двері?

— Може, й зміг би, якби знав, з чого почати, — відказав Джейк. — Але я не знаю.

З цим усі троє знову подивилися на Роланда. Ні, не троє, четверо, бо навіть триклятущий пухнастик — і той витріщився. Едді б неодмінно пожартував, щоб розрядити атмосферу незручності, яку створювали йому всі ці погляди, і Роланд теж силкувався щось таке пригадати. Щось крутилося на язиці. Може, де багато очей, тісто не підходить? Ні. У тому вислові, що його він чув від Сюзанни, йшлося про кухарів і бульйон. Врешті він просто сказав:

— Ми трохи покружляємо, як роблять собаки-шукачі, коли загублять слід. Побачимо, що вдасться знайти.

— Може, ще одного візка для мене, — весело вигукнула Сюзанна. — Цей поганий хлопчисько обмацує мою непорочність!

Едді подивився на неї невинним поглядом.

— Якби це місце справді було таким непорочним, люба, у ньому б не було такої тріщини.

Врешті Юк перебрав обов’язки поводиря на себе і повів їх, але це було вже після того, як вони повернулися на кухню. Люди безцільно вешталися по ній, і Джейка це що далі, то більш тривожило, та раптом Юк загавкав його ім’я:

— Ейк! Ейк-Ейк!

Вони підійшли до пухнастика, який стояв біля прочинених дверей з написом «РІВЕНЬ С». За ними починався коридор. Юк трохи пройшов уперед, потім озирнувся на супутників. Очі в нього блищали. Побачивши, що вони не йдуть слідом, він від прикрості аж дзявкнув.

— Що скажете? — спитав Роланд. — Нам іти за ним?

— Так, — відповів Джейк.