(прийди, Роланде, прийди, стрільцю, не зволікай, твоїм мандрам видно край)
став гучнішим, наполегливішим. Він розплющив очі й підвів погляд у невблаганне синє небо, до хмар, що колонами мчали до Вежі, до краю поля троянд.
І тортури тривали.
Шість
Роланд протримався ще годину, а тіні кущів і троянд, які росли поблизу піраміди, дедалі видовжувалися. Він проти надії сподівався, що йому спаде якась блискуча рятівна ідея, яка дасть йому змогу не ввіряти своє життя й свою долю талановитому, але слабому на голову хлопчику. Та коли сонце стало опускатися західною дугою небосхилу і блакить потемніла, він зрозумів, що нічого іншого не лишається. Стрілки кишенькового годинника тепер ще швидше крутилися назад. Невдовзі закружляють, як дзига. А коли це станеться, він піде. Сничі — не сничі (а що ще міг той вар’ят тримати в запасі?), а він піде. Побіжить, петлятиме зигзагами, принишкне до землі й поповзе, якщо знадобиться, але хай би що він робив, йому шалено пощастить, якщо дістанеться бодай середини відстані до Темної вежі, перш ніж його розірве на шматки.
Він помре серед троянд.
— Патріку, — хрипко промовив він.
Патрік напружено подивився на нього, і в очах у нього стояв відчай. Роланд пильно подивився на хлопцеві руки — брудні, подряпані, але обдаровані, як і в нього самого, — і здався. Досі, зрозумів він, його стримувала гординя: він хотів убити Багряного Короля, а не відправити його в якесь небуття. А ще, звісно, не було певності, що Патрік зможе зробити з Королем те саме, що й з Сюзанниним чиряком на обличчі. Проте скоро поклик Вежі стане невідпорним, і в нього просто не лишалося вибору.
— Патріку, поміняймося місцями.
Патрік обережно переліз через Роланда. Тепер він сидів біля краю піраміди, ближче до дороги.
— Подивися через інструмент далекого бачення. Поклади його в ту зазубрину… так, саме ту… і подивися.
Патрік припав до бінокля і дивився — цілу вічність, як здалося Роландові. А голос Вежі співав, і дзвенів, і запрошував. Нарешті Патрік перевів погляд на стрільця.
— Патріку, візьми свій альбом. Намалюй того чоловіка. — Не те, щоб «той» був чоловіком, але принаймні скидався на нього.
Попервах Патрік лише дивився Роландові у вічі, закусивши губу. Потім нарешті простягнув руки, взяв стрільця за голову з обох боків і притягнув до себе, поки вони не доторкнулись лобами.
«Дуже важко, — прошепотів у надрах свідомості стрільця голос. Голос дорослого чоловіка, а не молоденького хлопця. І чоловіка могутнього. — Він не зовсім там. Він мерхне. Він тьмяниться».
Де Роланд міг чути ці слова?
Часу на те, щоб згадувати, не було.
— Ти хочеш сказати, що не можеш? — запитав Роланд, надавши (не без зусиль) своєму голосу розчаровано-недовірливого звучання. — Ти не можеш? Патрік — і раптом не може? Художник — і не може?
Патрікові очі змінилися. У них промайнув миттєвий вираз, який з часом міг укорінитися, якби Патрік подорослішав і став чоловіком… а картини в офісі у Сейра свідчили про те, що він таки подорослішає, бодай на якомусь відрізку часу, в якомусь світі. Принаймні подорослішає настільки, щоб перенести на полотно все, що бачив того дня. Той вираз виказував би погорду, якби він став старим чоловіком і мав би трохи мудрості до пари своєму таланту. Та тепер у погляді Патріка була лише пиха. Погляд малого, який знає, що малює швидше, ніж блискавка влучає, що він найкращий і його більш ніщо не обходить. Той погляд був стрільцеві добре знайомий: чи ж не він сам бачив його в сотнях дзеркал і дзеркальних поверхнях водойм, коли був ще зовсім юний, як оце Патрік Денвіл?
«Я можу, — промовив голос у Роланда в голові. — Просто кажу, що це буде нелегко. І потрібна буде гумка».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темна вежа. Темна вежа VII» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „19 99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ“ на сторінці 366. Приємного читання.
TextBook