Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— Лягай, — сказав їй Роланд. — Поспи. Я перший постою на варті.

Вона не сперечалася. Знала, що на ситий шлунок, біля теплого багаття її зморить швидко. Також знала, що завтра, коли прокинеться, матиме таку крепатуру, що навіть сидіти буде важко і боляче. Але поки що це не мало значення. Відчуття безмежного задоволення переповнювало її. Частково ним вона завдячувала гарячій їжі, та аж ніяк не цілковито. Її хороше самопочуття здебільшого пояснювалося днем важкої праці, не більше і не менше. Відчуттям, що вони не просто пливли за течією, а самі давали собі раду.

«Господи, — подумала вона. — От уже не думала, що на старості років стану республіканкою».

Потім їй спала інша думка: як тихо навкруги. Жодних звуків, лише вітер шелестів, шепотів мокрий дощ (та й той уже вщухав) і потріскувало благословенне багаття.

— Роланде?

Він подивився на неї, звівши дашком брови, зі свого місця біля багаття.

— Ти вже не кашляєш.

Він усміхнувся і кивнув. Його усмішку вона забрала з собою в сон, але снився їй Едді.

У таборі біля струмка вони провели ще три дні, і за цей час Сюзанна стільки всього дізналася про виготовлення одягу зі шкур (і набагато більше, ніж хотіла б знати), що зроду не повірила б, якби раніше їй хтось про це сказав.

Розійшовшись у різні боки берегом струмка, Сюзанна і Роланд пройшли добру милю, але врешті-решт знайшли по одній колоді. А поки шукали, шкури мокли в саморобному казані, у темному супі з попелу й води. Колоди вони попритуляли під кутом до стовбурів двох верб (сусідніх, щоб працювати пліч-о-пліч) і шкребками з черта познімали зі шкур хутро. На це в них пішов один день. Коли цю частину роботи було виконано, вони вичерпали з казана рідину, перевернули шкуру, що лежала на дні, й наповнили його знову, цього разу сумішшю з води й товчених мізків. Такий спосіб обробки шкур для холодної погоди був для неї новий. У цьому місиві вони залишили шкури мокнути на ніч. Сюзанна почала робити нитки з хрящової тканини й жил, а Роланд заточив свого ножа і вирізьбив ним півдюжини кісткових голок. Коли впорався, його пальці кривавили від десятків неглибоких порізів. Він намастив руки розчином з деревного попелу й води та так і спав, наче у великих неохайних сіро-чорних рукавичках. А коли наступного дня змив їх у струмку, Сюзанна, на свій превеликий подив, побачила, що порізи вже добре позатягувалися. Вона спробувала наквецяти трохи попільнього розчину на свій чиряк біля губи, але дуже сильно защеміло, і вона швиденько змила все водою.

— Я хочу, щоб ти вирізав з мене цю трикляту штуку, — заявила вона.

Роланд похитав головою.

— Ми почекаємо ще трохи, щоб загоїлося саме.

— Чому?

— Різати болячку не варто, якщо в цьому немає нагальної потреби. Особливо тут, у глухоманці, як сказав би Джейк.

Вона погодилася (не завдавши собі клопоту виправити помилку Роланда), але перед сном її тривожили неприємні образи: ось чиряк розростається, дюйм за дюймом поїдаючи її обличчя, перетворюючи її голову на суцільну чорну, вкриту кіркою закривавлену пухлину. У темряві такі видіння вражали своєю переконливістю, та, на щастя, вона була надто втомлена, щоб довго лежати без сну.

Другого дня у Шкурному таборі (як подумки охрестила його Сюзанна) Роланд збудував велику хитку конструкцію над новим багаттям, низьким і повільним. Вони висушили шкури димом по дві й поскладали їх поряд. Пахли готові шкури навдивовижу приємно. «Шкірою пахне», — подумала вона, піднісши одну до обличчя, і розсміялася. Зрештою, то й була шкіра.

Третій день вони провели за «шитвом». І тут Сюзанна нарешті показала клас, перевершивши стрільця. Роланд робив широкі й невдалі стібки. Вона подумала, що жилетки й рейтузи, які він шив, протримаються місяць, щонайбільше два, а тоді стануть розлазитись. Вона ж у цьому ділі була значно досвідченіша. Шитво було вмінням, яке їй передавали мати й обидві бабці. Попервах кістяні голки Роланда видалися їй жахливо незручними. Довелося прив’язати до великого пальця і мізинця правої руки маленькі напальники з оленячої шкіри. Відтак робота пішла жвавіше, і вже ближче до середини дня «шитва» вона брала предмети одягу з Роландової купки й зміцнювала їх своїм швом, кращим і щільнішим. Вона думала, що він заперечуватиме (чоловіки-бо горді), але він змовчав і, напевно, мудро вчинив. Бо на всі скарги й прискіпування йому, швидше за все, відповіла б Детта.

Коли настала третя ніч їхнього перебування в Шкурному таборі, кожен з них надбав собі жилетку, пару штанів і пальто. Також у кожного було по парі рукавичок, великих і кумедних, проте рукам у них було тепло. І, якщо вже зайшлося про руки, Сюзанна знову ледве могла зігнути пальці. Вона з сумнівом подивилася на купу шкур, що залишились, і спитала в Роланда, чи завтра в них буде черговий день шитва.

Обміркувавши все як слід, він похитав головою.