Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

«Маски геть, маски геть, — втомлено подумала вона. — Свято було чудове, але воно скінчилося… і тепер над усім панує Червона Смерть».

Вона торкнулася прищика біля губи й подивилася на кінчик пальця, бо очікувала побачити кров чи гній (або і те, й те разом), але палець був чистий.

— І в що з почутого ти повірив? — спитала Сюзанна у стрільця.

— В принципі, в усе, — відповів Роланд.

— Отже, він там. На Вежі.

— Але не всередині. Він у полоні з зовнішнього боку. — Він усміхнувся. — Є велика різниця.

— Справді? І що ти з ним зробиш?

— Не знаю.

— Думаєш, якщо він заволодіє твоїми револьверами, то зможе потрапити всередину Вежі й піднятися нагору?

— Так, — відповів, не зволікаючи.

— І як ти плануєш цьому зарадити?

— Не дам йому заволодіти жодним з них, — сказав Роланд таким тоном, наче виголошував очевидну істину. Сюзанна подумала, що так воно і було. Вона весь час забувала, як, чорт забирай, буквально він усе сприймав. Усе без винятку.

— Ти ще хотів заманити Мордреда в замок, як у пастку.

— Так, — кивнув Роланд. — Але зважаючи на те, що ми там знайшли… і що нам розповіли… мені здається, краще рушати далі. Це простіше. Поглянь.

Він витяг годинника і клацнув кришкою. Обоє подивилися, як секундна стрілка самотньо біжить у своєму циферблаті. Та чи так само швидко, як і раніше? Цього Сюзанна не могла сказати напевне, але їй здавалося, що її біг уже вповільнився. Вона подивилась на Роланда, питально здійнявши брови.

— Майже весь час ця стрілка не бреше, — сказав стрілець. — Але тепер дещо змінилося. Я думаю, на кожному шостому-сьомому оберті вона губить щонайменше секунду. За цілий день набіжить десь три-шість хвилин.

— Це не дуже багато.

— Не дуже, — погодився Роланд, ховаючи годинника, — але це вже початок. Нехай Мордред робить, що хоче. Темна вежа лежить одразу за Білими Землями, і я маю намір до неї дійти.

Сюзанна розуміла його запал. Сподівалася тільки, що він не втратить пильність. Бо в такому разі молодість Мордреда Дескейна більше не матиме значення. Якщо Роланд припуститься помилки у невдалу мить, то він, вона і Юк можуть ніколи не побачити Темної вежі.

Потік її думок обірвався. Вона почула, як там, де вони щойно побували, залопотіли сотні крил. А крізь ці звуки пробився невиразний людський крик: він почався з виття і швидко переріс у пронизливий вереск. І хоч відстань притлумила той крик, жах і біль у ньому прозвучали аж занадто чітко. На щастя, невдовзі він стих.