Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— Мене теж чекай, — занімілими губами промовив Джейк. — Домовились, Едді? Ми всі підемо разом. Там ми знову будемо ка-тетом, як тут. — Він намагався видушити з себе усмішку, але не зміг. Надто сильно боліло серце. Він боявся, що воно не витримає і розірветься в грудях, як розриваються камені, якщо їх укинути у сильний вогонь. Про це йому розповідав його друг Бенні Слайтмен. Смерть Бенні була жахлива, але та, що відбувалася зараз у нього на очах, була страшніша в тисячу разів. А то й у мільйон.

Едді похитав головою.

— Не… поспішай, друзяко. — Він знову втягнув повітря й скривився, неначе в повітрі були невидимі голки, що їх лише він міг відчувати. А потім прошепотів (не від слабкості, як пізніше збагнув Джейк, а тому, що це мало залишитися між ними двома). — Стережися… Мордреда. Стережися… Дандело.

— Дандело? Едді, я не…

— Дандело. — Очі розширилися. Неймовірне зусилля. — Захищай… свого… діна… від Мордреда. Від Дандело. Ти… Юк. Ваше завдання. — Едді скосив погляд на Роланда і знову глянув на Джейка. — Ш-ш-ш. — Потім: — Захист.

— Я… обіцяю. Ми обіцяємо.

Едді ледь помітно кивнув і подивився на Роланда. Джейк відсунувся вбік, і стрілець нахилився, щоб почути останні слова, які волів сказати йому Едді.

Ніколи, ніколи раніше Роланд не бачив таких блискучих очей, навіть тоді на Єрихонському пагорбі, коли з ним жартівливо прощався Катберт.

Едді всміхнувся.

— Ми… непогано провели час.

Роланд знову кивнув.

— Ти… ти… — Але сказати це Едді не зміг, лише підняв руку й кволо покрутив нею.

— Я танцював, — зрозумів його Роланд. — Танцював ту комалу.

— Так, — самими губами сказав Едді та знову болісно й хрипко вдихнув. Той вдих був останній. — Дякую тобі за другий шанс. Дякую… Батьку.

То був кінець. Очі Едді ще дивилися на нього, і в них ще була свідомість, але він більше не вдихав повітря на заміну тому, яке видихнув з останнім словом: «батьку». Світло лампи м’яко золотило волосинки на його оголених руках. Десь гуркотів грім. Потім очі Едді заплющилися і голова безсило похилилася набік. Його роботу було скінчено. Він дійшов до кінця стежки, ступив на галявину. Вони сиділи навколо нього, але ка-тетом більше не були.

Минуло півгодини.

Роланд, Джейк, Тед і Шимі сиділи на лавці посередині Алеї. Неподалік були Дані Ростова і чолов’яга, схожий на банкіра. Сюзанна в кімнаті помешкання коменданта гуртожитку обмивала тіло свого чоловіка: готувала до похорону. Сидячи на лавці, вони чули її голос. Сюзанна співала. Усі ті пісні вони чули від Едді, він співав їх під час довгих мандрівок. Одна пісня називалася «Народжений тікати». Інша була «Рисова пісня», з Кальї Брин Стерджис.

— Нам треба вирушати, негайно, — сказав Роланд. Він опустив руку на стегно і розтирав, розтирав. Перед тим Джейк бачив, як він дістав з кошеля флакончик аспірину (Бог його знає, де він його взяв) і насуху проковтнув три пігулки. — Шимі, відправиш нас?

Шимі кивнув. Він, кульгаючи, спираючись на Дінкі, підійшов до лавки, і все одно ніхто не звернув уваги на рану в нього на нозі. Вона здавалася такою дрібницею порівняно з тим, що їх спіткало. Безперечно — якби Шимі Руїс помер тієї ночі, то причиною смерті всі б вважали відкривання порталу між Краєм Грому й Америкою. Ще один акт телепортації вимагатиме від нього величезних зусиль і може стати смертельним. Що порівняно з цим поранена нога?

— Я спробую, — відповів Шимі. — Я старатимусь, правда-правда.