Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— Ми можемо сказати, що у нього нежить, і тоді йому не доведеться йти в Читалку, — погодився Тед. — У Краї Грому підхопити застуду простіше простого. Але ж він може нас повернути, а тоді… — Він клацнув пальцями в повітрі.

Сміючись, Шимі повторив його жест, тільки обома руками. Сюзанна відвела погляд, бо їй стало недобре.

— Я це знаю, — сказав Роланд. І хоч його тон не надто змінився, всі члени його ка-тету потай пораділи, що ця розмова майже добігла кінця. Роландові уривався терпець. — Бережіть його спокій, навіть якщо він почуватиметься добре. Для того, що я задумав, він нам не знадобиться. Завдяки зброї, яку ви нам залишили.

— Це хороша зброя, — кивнув Тед. — Але чи вистачить її, щоб знищити шістдесят людей, кан-тої і тахінів?

— Чи станете ви з нами, коли почнеться бій? — запитав Роланд у Теда й Дінкі.

— З величезним задоволенням, — сказав Дінкі, і його зуби вишкірилися у злостивій посмішці.

— Так, — приєднався Тед. — І, можливо, у мене є ще одна зброя. Ви дослухали мої записи?

— Дослухали, — відповів Джейк.

— Отже, знаєте історію хлопця, який поцупив у мене гаманець.

Цього разу кивнули всі.

— А як щодо тієї молодої жінки? — спитала Сюзанна. — Міцного горішка, як ти сказав. Як щодо Тані та її хлопця? Чи то пак чоловіка?

Тед і Дінкі коротко перезирнулися, і в їхніх поглядах читався сумнів. А потім одночасно похитали головою.

— Колись вона, може, й пристала б на наш бік, — мовив Тед. — Але не тепер. Тепер вона одружена і хоче лише одного — обійматися зі своїм чоловіком.

— І руйнувати, — докинув Дінкі.

— Та хіба вони не розуміють… — почала вона, але закінчити не змогла. У неї перед очима все стояв той сон: не так власний, як сон Шимі. «Ти дряпаєш мене гвіздками», — сказав Шимі хлопець зі сну. Хлопець зі сну, який колись був прекрасним.

— Вони не хочуть розуміти, — м’яко відповів їй Тед. Помітивши, як потемніло обличчя Едді, він похитав головою. — Але я не дозволю вам ненавидіти їх за це. Вам — нам — можливо, доведеться вбити декого з них, але ненавидіти їх я не дозволю. Не жадоба і не страх, а відчай змусив їх відкинути розуміння.

— А ще те, що Руйнувати — це божествено, — сказав Дінкі. Він також дивився на Едді. — Це розкішне відчуття, як упродовж півгодини після того, як ширнешся. Якщо ви розумієте, про що я.

Едді зітхнув, поклав руки в кишені й промовчав.

Здивувавши усіх, Шимі підняв пістолет-кулемет «койот» і описав ним дугу. Якби він був заряджений, то пошуки Темної вежі скінчилися б просто тут, у печері.

— Я теж буду битися! — вигукнув він. — Бах-бах-бах! Пам-пабам-пабам!