Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— Мій кес, — промовив Джейк, і правильно, хоч ніколи раніше не чув цього слова.

— «…і мій кес. Але ще тиждень… чи, може, п’ять днів… чи навіть три… і буде запізно. Навіть якщо тортури припиняться, я помру. І ти теж помреш, бо коли любов полишає світ, серця в ньому холонуть. Розкажи їм про мою любов, і про мій біль, і про мою надію, що ще жива. Бо це все, що я маю, і все, чим я є, і все, чого прошу.» Потім хлопець розвернувся і вийшов. Двері знову дивно рипнули. Рии-ип.

Шимі нарешті подивився на Джейка і всміхнувся йому так, наче щойно прокинувся.

— Я не можу відповісти на твоє питання, сей. — Він постукав себе по лобі кісточками пальців. — У мене тут мало мізків, саме павутиння. Так Корделія Дельґадо казала. Мабуть, вона правду казала.

Джейк не озвався. Він був приголомшений. Той самий скалічений хлопець снився і йому, проте все відбувалося не в таверні, а в Ґейдж-парку, тому, де вони бачили Чарлі Чух-Чуха. Вчора вночі. Напевно, снився. Він одразу ж забув той сон і, якби не розповідь Шимі, не згадав би ніколи. А Роланд, Едді та Сюзанна теж, виходить, бачили той сон, тільки в кожного він був свій? Так. Це читалося у них на обличчях, так само ясно, як і зворушення та бентега на лицях у Теда й Дінкі.

Роланд, поморщившись, підвівся, ляснув себе по стегні й сказав:

— Дякую-сей, Шимі, ти дуже нам допоміг.

Шимі боязко всміхнувся.

— І як я це зробив?

— Не суши собі над цим голову, мій дорогий. — Роланд повернувся до Теда. — Нам з друзями потрібно ненадовго вийти. Маємо поговорити ан-тет.

— Звісно, — кивнув Тед. І стріпнув головою, неначе проганяючи туман.

— Зробіть моєму душевному спокою послугу, повертайтеся швидше, — попросив Дінкі. — Швидше за все, нас іще ніхто не шукає, але я не хочу випробовувати долю.

— Він буде вам потрібен, щоб перекинути вас назад? — спитав Едді, кивнувши на Шимі. Питання, по суті своїй, було риторичним: бо як інакше вони втрьох могли повернутися?

— Ну, так, але… — почав Дінкі.

— В такому разі ти випробуєш свою долю на повну міць. — Сказавши це, Едді вийшов разом із Сюзанною та Джейком з печери слідом за Роландом. Юк залишився сидіти біля свого нового друга, Гейліса з Чейвена. Щось у цьому стривожило Джейка. То були не ревнощі, радше страх. Неначе він бачив поганий знак, який міг би розгадати хтось мудріший од нього — наприклад, хтось із манні. Та чи хотілося йому знати розгадку?

Напевно, ні.

— Я не пам’ятала свого сну, аж поки він не почав переказувати свій, — сказала Сюзанна. — Але якби він не розповів, я, певно, ніколи б його не згадала.

— Так, — кивнув Джейк.

— Але тепер я пригадала все до найменших подробиць, — провадила вона. — Я була на станції метро, а той хлопець спустився сходами…

— А я був у Гейдж-парку… — перебив Джейк.