Розділ «Чвара королів»

— Та не белькочи ти про ті милості. Якщо вже карлик змушений сам очолити військо, то вочевидь, справи там, надворі, зовсім погані. Можеш вже зняти свою гарненьку личину і показати справжнє лице. Я усе знаю про твої зради у божегаї.

— У божегаї?! — «Не дивитися на Донтоса, не дивитися, не дивитися», сказала собі Санса. «Нічого вона не знає, ніхто не знає. Донтос обіцяв, мій Флоріан ніколи мене не зрадить.» — Я не скоїла жодних зрад. Я ходила до божегаю молитися,

— Еге ж, за Станіса. Або свого брата — байдуже. Навіщо ж іще шукати милості батькових богів? Ти молишся про нашу поразку. Як це назвати, коли не зрадою?

— Я молюся за Джофрі, — наполягала Санса перелякано.

— Чого б це? За його ніжну ласку до тебе? — Королева взяла глек солодкої слив’янки в служниці, що йшла мимо, і налила Сансі келиха. — Пий, — холодно наказала вона. — Може, колись ти нарешті матимеш мужність зустріти правду з розплющеними очима.

Санса підняла келиха до вуст і ковтнула трохи. Наливка була солодка, аж губи злипалися, але дуже міцна.

— Ні, ти можеш краще, — мовила Серсея. — До дінця, Сансочко. Тобі наказує твоя королева.

Санса трохи не вдавилася, але перекинула келиха цілком, поспіхом ковтаючи густу солодку слив’янку, поки не запаморочилося у голові.

— Ще? — спитала Серсея.

— Ні, благаю!

Королева незадоволено скривилася.

— Коли ти питала про пана Ілина, я тобі збрехала. Хочеш зараз почути правду, Сансо? Хочеш дізнатися, навіщо він тут насправді?

Санса не насмілилася відповісти, та королеві було байдуже. Вона здійняла руку і махнула, не чекаючи на її слово. Санса й не бачила, коли пан Ілин повернувся до палати, але ось раптом він виник нізвідки, з тіней позаду помосту, тихо, наче кіт. Лід він ніс оголеним, без піхов. Санса згадала, що батько завжди чистив клинок у божегаї після того, як стинав людині голову. Але пан Ілин не дбав про зброю так ретельно. На вкритому рясицями булаті висихала кров, темніючи з червоного до брунатного.

— Скажіть панні Сансі, навіщо я тримаю вас коло себе, — мовила Серсея.

Пан Ілин відкрив рота і видав якесь придушене клекотіння без жодного виразу на спотвореному віспою обличчі.

— Він каже, що стоїть тут заради нас, — пояснила королева. — Хай Станіс бере місто, хай бере собі престол, але судити мене я йому не дозволю. Живцем він нас не отримає.

— Нас?

— Ти мене чула. Отож починай, мабуть, молитися знову, Сансо. Та цього разу проси в богів іншого кінця для цієї битви. Інакше обіцяю тобі: падіння дому Ланістер принесе мало втіхи Старкам.

Вона сягнула рукою по Сансине волосся і легенько прибрала його з шиї.

Тиріон XIV