Розділ «Чвара королів»

— Хай що трапиться, бережіть його життя і не відпускайте звідти нікуди. Зрозуміло?

— Воля ваша, ласкавий пане, — чемно всміхнувся пан Озмунд.

Тиріон застеріг і Транта, і Кіптюга про те, що з ними буде, якщо короля в битві спіткає якась халепа. Окрім них, коло підніжжя сходів на Джофрі чекав десяток досвідчених, загартованих золотокирейників. «Я роблю все, що можу, Серсеє, щоб уберегти життя твого мерзотного байстрюка», гірко подумав Тиріон. «От тільки спробуй мені заподіяти щось Алаяйї.»

Щойно Джоф зник, як сходами злетів гонець-скороход.

— Хутко, мосьпане! — Гонець впав на коліно. — Кількасот ворогів висадилося на турнірному полі! Вони тягнуть стінолам до Король-Брами!

Тиріон вилаявся і кинувся сходами, шкутильгаючи і хилитаючись. Подрік Пейн чекав унизу з кіньми. Разом вони пронеслися Річковим Рядом; Под з паном Мандоном Муром чвалували слідом. Зачинені домівки кидали зелені тіні, але ніхто не траплявся на дорозі — Тиріон наказав очистити вулиці від людей, щоб захисники могли швидко рухатися від однієї брами до іншої. Ба навіть так, доки вони дісталися Король-Брами, з-за неї вже тріщали важкі удари; Тиріон відразу зрозумів, що таран почав свою лиху роботу. Величезні завіси воріт стогнали, наче вмираючий велетень. Площа перед брамною баштою рясніла пораненими, але Тиріон бачив багато вцілілих коней біля конов’язі та досить золотокирейників і найманців, щоб нарядити міцний клин для удару.

— Шикуйсь! — заволав він, зіскакуючи на землю. Брама хитнулася під силою чергового удару. — Хто тут за очільника? Треба вийти назовні!

— Не треба.

Від тіні стіни відокремилася інша тінь і перетворилася на високого воїна у темно-сірій броні. Сандор Клеган зірвав шолома обома руками і зронив його на землю. Сталь була закіптюжена і побита, ліве вухо вишкіреного пса геть відрубали. З порізу над оком текла кров, заливаючи старі Хортові опіки й ховаючи половину його обличчя.

— Я наказую! — люто вирячився Тиріон просто йому в вічі.

Клеган дихав рвучко і хрипко.

— Срав я на ті накази. І на вас заразом.

Поруч з Хортом виник якийсь сердюк.

— Ми ходили за мури. Три рази ходили. Половину з нас там убили чи поранили. Шал-вогонь буяє навколо, коні верещать, як люди, а люди — як коні…

— А ти гадав, ми тебе для турніру наймали? Може, тобі ще принести холодного молочка та свіжої малинки, га? Не треба, кажеш? Тоді лізь на свою гойдану коняку. І ти теж, собако!

Кров на Клегановому обличчі виблискувала червоним, але очі аж збіліли. Він витяг меча з піхв.

«Клеган злякався», вразився Тиріон. «Хорт — нажаханий!»

Бачачи таку справу, Тиріон спробував розтлумачити, що треба робити і навіщо:

— Браму ламають тараном, ти сам чуєш. Їх треба розігнати…

— То відчиніть ворота. Коли вони ринуть досередини, оточіть та виріжте. — Хорт устромив вістря меча у землю і сперся на маківку, хитаючись. — Я втратив половину людей. Коня теж. Більше я у той вогонь не піду.