Розділ «Чвара королів»

— Такі круки більші за інших, розумніші, виведені для найважливіших листів. Цей прилетів з повідомленням про те, що стрівся Конклав, розглянув доповіді та виміри маестрів по всьому Семицарстві й оголосив, що довге літо нарешті скінчилося. Десять років, два повороти й шістнадцять днів. Найдовше літо в живій пам’яті.

— То тепер похолоднішає? — Дитя літа, Ширена ніколи не знала справжнього холоду.

— З часом, — відповів Кресен. — З ласки божої попереду ще буде тепла осінь і щедрі врожаї, аби підготуватися до зими.

Простолюдці казали, що довге літо означає ще довшу зиму, та маестер не бажав лякати дівчинку пустими казками.

Пістрявчик закалатав дзвіночками.

— А у морі вічне літо, — проспівав він, — з срібла платтячко пошито, і в русалок для краси анемони у косі. Отакої, йой-ой-ой.

Ширена захихотіла.

— Ой, я теж хотіла б собі сріблясте платтячко з морських водоростей!

— Там, під морем, вгору сніжить, — відповів дурник, — дощ сухий, як кістка, кришить. Отакої, йой-ой-ой.

— То тепер справді випаде сніг? — запитала дитина.

— Випаде, — погодився Кресен. «Молюся, щоб його не було ще кілька років. Та й потім хай би ненадовго.» — Гей, а онде Пилос із птахом!

Ширена скрикнула у захваті. Навіть звичний до круків Кресен мусив визнати, що птах справді виглядає велично: білий, як сніг, більший за будь-якого сокола чи яструба, з ясними чорними очима, які показували, що то не простий біляк-альбінос, а справжній, чистопородний білий крук Цитаделі.

— Сюди, — покликав маестер. Крук розправив крила, злетів у повітря, безгучно перетнув кімнату і сів на стіл коло нього.

— Я подам вам сніданок, — оголосив Пилос. Кресен кивнув.

— Осьде панна Ширена, — мовив він до крука. Птах хитнув світлою головою згори вниз, наче вклонявся.

— Панна, — проскрипів він, — панна.

Дитина розкрила рота з подиву.

— Він говорить!

— Знає кілька слів. Як я казав, це доволі меткі птахи.

— Метка пташка, меткий дід, а блазень меткіший за всіх, — відповів Пістрявчик, теленькаючи та брязкаючи. — Метко-дурко, метко-дурко.