TextBook – Цього і слід було чекати,– понуро мовив Іа-Іа. – Тепер усе ясно. Дивуватися нічого.
– Певне, ти його десь забув,– сказав Пух.
– Напевне, його хтось поцупив,– сказав Іа-Іа.– Знаю, чиї це витівки! – додав він після тривалого мовчання.
Пух відчув, що він мусить сказати щось підбадьорливе, корисне, але не міг придумати, що саме. І він надумав замість цього зробити щось підбадьорливе, корисне.
– Іа-Іа,– урочисто мовив він.– Я, Вінні-Пух, обіцяю знайти тобі твого хвоста!
– Дякую, Пуше,– сказав Іа-Іа. – Ти справжній друг,– додав він. – Не те що інші,– закінчив він.
І Вінні-Пух подався шукати хвоста.
На розшуки він вирушив чудового весняного ранку. Маленькі пухнасті хмаринки весело гралися на ясно-блакитному небі. Вони то наскакували на сонечко, ніби хотіли його заховати, а то хутенько тікали геть, щоб іншим також дати побавитися.
Вінні-Пух бадьоро йшов поміж дубів та ялинок, збігав схилами, зарослими ялівцем та вересом, долав кам'янисті русла струмків, видирався на круті береги річок і знову пірнав у хащі, аж поки, нарешті, голодний та втомлений, ступив у Дрімучий Праліс.
Адже саме тут, у Дрімучому Пралісі, жила Сова.
"Якщо хто-небудь знає що-небудь,– подумки сказав ведмедик,– то це, безперечно, Сова. Інакше я не Вінні-Пух,– додав він.– А я – це я, Вінні-Пух. Отже, все гаразд!"
Сова мешкала в старовинному замку "Каштани". Авжеж, у неї була не якась там хата, а справжній замок невимовної краси. Принаймні саме так здавалося Вінні-Пухові, бо на дверях замку був і дзвоник із кнопкою, і дзвіночок зі шнурком.
А під дзвоником висіла табличка:
ПРОСЮ НАТИЦЬНИ ВІТЧИНЯТЬ
А під дзвіночком висіла табличка:
ПРОСЮ ПО СМИКАЙ ВІТЧИНЯТЬ
Обидва ці оголошення довелося написати Крістоферові Робіну, бо лише він один на весь Ліс умів писати. Навіть Сова, хоч вона й була мудра як світ і могла читати й писати власне ім'я – Сува, навіть вона не спромоглася б правильно написати такі довжелезні важкі слова, як, скажімо, ГИГИЄНА чи БУТИБРОТ.
Вінні-Пух дуже уважно прочитав обидва оголошення: спершу зліва направо і ще раз справа наліво – на той випадок, якщо він щось ненароком пропустив. Після цього для певності він потицяв спочатку в кнопку дзвоника й посмикав її, тоді посмикав шнурок і потицяв у сам дзвіночок, а тоді голосно загукав:
– Сово, гей, Сово! Ану, відчиняй! Ведмідь прийшов!
Двері розчахнулися, і Сова визирнула на білий світ.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вінні-Пух та його друзі» автора Мілн А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРИГОДА ЧЕТВЕРТА, У якій Іа-Іа губить хвіст, а Пух його знаходить“ на сторінці 2. Приємного читання.