Розділ «ПРИГОДА ДВАДЦЯТА, й остання, в якій ми залишаємо Крістофера Робіна та Вінні-Пуха в Зачарованому Місці»

Ми любим тебе дуже,

Крістофере, наш друже,

Ти справжній молодець!

Кінець.

– Якщо хто хоче аплодувати,– сказав Іа, – то, прошу, час настав.

Усі дружно заплескали в долоні.

– Дякую, дякую,– сказав Іа-Іа.– Я приємно здивований і зворушений, хоча, можливо, аплодисментам і бракує належної гучності.

– Ці вірші незрівнянно кращі за мої,– захоплено сказав Вінні-Пух, і він справді так думав.

– Не дивно,– скромно пояснив Іа-Іа,– саме так і було задумано.

– Лизорюція,– сказав Кролик,– така, що ми всі оце підпишемо й віднесемо Крістоферові Робіну.

І резолюцію підписали: Пх, Сува, Пац, Іаі, Кролик, Кенга, Велика Ляпка (це був підпис Тигри) і Три Маленьких Ляпки (це був підпис Крихітки Ру).

А тоді всі подалися до Крістофера Робіна.

– Привіт, друзі,– сказав Крістофер Робін.– Привіт, Пуше!

Усі сказали: "Привіт",– і раптом усім зробилося якось сумно, бо ж виходило, що вони прийшли прощатися, а їм дуже-дуже не хотілося про це навіть думати. Збившись докупи, вони розгублено переступали з ноги на ногу, і кожен чекав, щоб заговорив хтось інший, і тільки підштовхували одне одного та шепотіли: "Ну, давай ти",– і помаленьку виштовхали наперед Іа-Іа, а самі з'юрмилися за ним.

– Що трапилось, Іа? – спитав Крістофер Робін.

Іа помахав хвостом, мабуть, для того, щоб піддати собі духу, й заговорив:

– Крістофере Робіне,– сказав він,– ми прийшли, щоб сказати... Щоб передати... як воно зветься... писав один... але ми всі... через те, що ми чули... я хочу сказати, що всі ми знаємо, одне слово, ти сам розумієш... Ми... Ти... Словом, щоб не казати зайвого, ось, візьми!

Він вручив Крістоферові Робіну паперовий сувій, сердито озирнувся на інших і з притиском сказав:

– Увесь Ліс сюди збігся! Ні ступити, ні продихнути! Ніколи в житті не бачив такого безглуздого збіговиська тварин і, головне, не там, де треба. Невже ви не розумієте, що Крістофер Робін хоче побути на самоті? Я пішов!

І він понуро потрюхикав геть.