Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Ви тільки-но послухайте! — пробурмотіла Елінор, за що отримала від Басти прикладом у спину.

Мортола ж спрямувала свій пташиний погляд на Мортимера. Здавалося, вона не бачить нікого іншого: ні Резу, ні Даріуса, ні Елінор, — лише його.

— Чарівновустий! — Вона зневажливо промовила ім'я. — Скількох людей ти вбив своїм оксамитовим голосом? З десяток? Кокерель, Пласконіс, і насамкінець коронацією твого мистецтва був мій син. — Біль у Мортолиному голосі був настільки свіжим, немов Каприкорн помер не рік тому, а минулої ночі. — За те, що вбив його, сам помреш. Помреш, як очевидним є те, що я сиджу тут, а я спостерігатиму, як мусила й тоді, коли помирав мій син. Ні в цьому, ні в якому іншому світі немає нічого страшнішого за смерть дитини, тож хочу, щоб ти побачив смерть своєї дочки, перш ніж сам помреш.

Мортимер стояв, не змінюючи виразу обличчя. Зазвичай будь-яке почуття читалося у нього на чолі, та навіть Елінор не могла б сказати, що коїлося всередині нього.

— Її тут нема, Мортоло, — хрипло сказав він. — Меґі тут нема, і гадаю, ти не повернеш її, бо вже давно б це зробила, чи не так?

— Хто каже про повернення? — Тонкі губи розтягнулись у безрадісний усміх. — Гадаєш, я надовго затримаюсь у твоєму безглуздому світі зараз, коли маю книжку? Навіщо? Ні, ми підемо за твоєю дочкою у мій світ. Баста спіймає її там, як пташку. А потім я подарую вас обох моєму синові. Знову буде свято, Чарівновустий, але цього разу Каприкорн не помре. Повір мені! Він сидітиме біля мене і триматиме мене за руку, коли смерть забере спочатку твою дочку, а потім тебе. Саме так і буде!

Елінор поглянула на Даріуса і побачила на його обличчі таке саме неймовірне здивування, яке й сама відчувала.

Втім, Мортола пихато всміхалася.

— Чого так на мене вилупилися? Гадаєте, Каприкорн мертвий? — Мортола говорила мало не захлинаючись. — Нісенітниця! Так, тут він помер, ну й що? Цей світ — лише жарт, шпільманський маскарад на базарах. У нашому, справжньому, світі Каприкорн живий. Лише тому я відібрала книжку в пожирача вогню. Мала відьма сама тоді це сказала, тієї ночі, коли ви його вбили: доки існує книжка, він завжди буде в ній. Я знаю, вона казала про вогнедува, та що стосується його, стосується й мого сина! Вони ще всі там: Каприкорн, Пласконіс, Кокерель і Тінь!

Вона переможно позирала то на одного, то на іншого, але всі мовчали. Крім Мортимера.

— Це безглуздя, Мортоло! — сказав він. — І ти це чудово знаєш. Ти ж сама була у Чорнильному світі, коли Каприкорн зник звідти разом із Бастою та Вогнеруким.

— Він був у від'їзді, ну й що? — Мортолин голос зазвучав пронизливо. — Він не повернувся, втім це нічого не значить. Мій син мусив постійно їздити у справах. Змієголов надсилав своїх посланців і посеред ночі, коли йому потрібні були послуги мого сина, і тоді на ранок його, звісно, не було. Втім, зараз він повернувся. І чекає, коли я приведу його вбивцю до фортеці в непрохідній хащі.

Елінор дуже хотілося засміятися, та страх стискав їй горло.

«Жодного сумніву! — подумала вона. — Стара Сорока здуріла! На жаль, це не робить її менш небезпечною».

— Орфею! — Мортола нетерплячим жестом підкликала Кругловидого.

Підкреслено повільно, немов доводячи, що в жодному разі не підкоряється її вказівкам так слухняно, як Баста, він поплентався до неї, одночасно витягаючи з внутрішньої кишені куртки аркуш. З поважним виглядом розгорнув його і поклав на скляну вітрину. Пес, чухаючись, стежив за кожним його рухом.

— Це буде непросто! — зауважив Орфей, нахиляючись до пса і ніжно пестячи його потворну голову. — Я жодного разу не зачитував до книжки таку кількість людей одночасно. Можливо, нам ліпше спробувати одного за одним, по черзі…

— Ні! — грубо перервала його Мортола. — Ти зачитаєш нас усіх разом, як ми й домовлялися.

Орфей стенув плечима.

— Ну, гаразд, як скажеш. Розумієш, це ризиковано, оскільки…