Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

Меґі мовчки дивилась на Фарида. А що вона могла сказати?

— Хто його вб’є? Баста?

Над ними одна за одною пострибали дві білки, обидві вкриті білими цяточками, наче їх хтось заляпав фарбою. Куниця хотіла побігти за ними, але Фарид притримав її за хвоста.

— Хтось із Каприкорнових людей, більше Феноліо нічого не написав!

— Але ж вони мертві!

— Ми не знаємо запевно. — Меґі хотіла його втішити, але не знала як. — А коли вони живі? А навіть якщо й ні, Мо й Даріус не вичитали всіх, дехто лишився. Вогнерукий спробує врятувати Ґвіна від них, і вони за це його вб'ють. Так написано в книжці, і Вогнерукий це знає. Тому він не взяв куницю з собою.

— Так, не взяв. — Фарид озирнувся, наче шукав вихід, шлях, щоб відправити куницю назад. Ґвін устромив йому носа в щоку, і Меґі побачила сльози на Фаридових очах.

— Почекай тут, — сказав він, різко обернувся і пішов з куницею геть. Він ступив лише кілька кроків, і ліс проковтнув його, як жаба муху. Меґі лишилася сама серед квітів. Частина таких квіток росли в садку Елінор. Але це не садок Елінор. Це навіть не той самий світ.

Цього разу вона не могла просто закрити книжку, щоб повернутися у свою кімнату, на диван, який пахнув Елінор. Хіба вона не знала, що світ за літерами настільки великий, що в ньому легко пропасти назавжди?.. Лише одна людина могла написати їй дорогу назад — цей старий. Меґі навіть не знала, де саме він у цьому світі живе і чи живий іще. Чи може цей світ існувати, якщо його творець помер? Чому ж ні? Яка книжка припиняє існувати після смерті її автора?

«Що я наробила? — подумала Меґі, поки стояла і чекала на Фарида. — Мо, що ж я наробила? Забери мене звідси!»

Зникла

Я прокинулась і зрозуміла, що він зник. Я відразу зрозуміла, що він зник. Коли когось любиш, тоді відчуваєш.

Девід Альмонд. Час місяця

Мо відразу зрозумів, що Меґі зникла. Він зрозумів це тієї миті, коли постукав у двері і йому відповіла тиша. Реза з Елінор накривали стіл до сніданку. Дзеленчання тарілок долітало до нього, але він його не чув. Він стояв перед зачиненими дверима й прислухався до свого серця. Занадто голосно воно стукало, занадто швидко.

— Меґі? — Він натиснув на клямку, проте двері зачинені. Меґі ніколи не зачиняла дверей на замок, ніколи.

Його серце калатало, наче хотіло його задушити. Тиша за дверима неймовірно знайома. Одного разу вона вже так в'їлася в його вуха, тоді, коли він кликав Резу. Десять років йому довелося чекати на відповідь.

Ще раз такого не треба. Прошу, не треба. Не Меґі.

Йому здалося, що він почув, наче за дверима шепоче книжка, проклята історія Феноліо. Йому здалося, він почув, як шелестять сторінки, ненаситно, мов вишкірені зуби.

— Мортимере? — Елінор стояла за ним. — Яєшня холоне. Що з тобою? — Вона стурбовано подивилася на нього і схопила за руку. — Що сталося? Ти блідий як смерть.

— У тебе є запасний ключ до кімнати Меґі?