Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Елінор і Даріус? Ах, то ти та дівчина, яка нібито сама себе сюди зачитала? — Орфей насторожився.

— Через тебе мій тато мало не помер! — Меґі лютувала, аж голос тремтів.

Орфей зашарівся, та швидко опанував себе.

— Ну, а хіба я винен, що Мортола не звела з ним рахунків? — відповів він. — Ти сама щойно сказала, що він ще живий. Отож нема чого хвилюватися! — Здвигнув плечима і повернувся до Меґі спиною. — Дивно! Куди це я потрапив? Це все дуже схоже на копальню, я нічого не читав про копальню…

— Не має значення, що ти там читав. Я тебе зачитала!

Голос Меґі різонув так, що Фарид кинув на неї занепокоєний погляд.

— Ти? — Орфей повернувся і глянув на неї з такою зневагою, що кров ударила в обличчя Меґі. — Ти, напевно, не розумієш, з ким розмовляєш! Де феї? Панцерні? Шпільмани? — Він відштовхнув Меґі й підбіг до драбини, яка вела нагору, та Фарид став йому на дорозі.

— Ти лишаєшся, де стоїш, Сироголовий! — крикнув Фарид. — Хочеш знати, чому ти тут? Через Вогнерукого.

— Невже? — Орфей глузливо пирснув зо сміху. — То ти його не знайшов? Ну, можливо, він не хоче, щоб його знайшли, і вже точно, щоб не ти.

— Він мертвий, — перервав його Фарид. — Вогнерукий мертвий, і Меґі зачитала тебе лише для того, щоб ти повернув його!

— Вона — мене — не — зачитала! Скільки ще пояснювати?

Фарид схопив Орфея за руку і потягнув за собою. Туди, де лежав Вогнерукий. Роксана повісила перед штольнею, в якій він лежав, плащ Вогнерукого. Вона і Реза поставили довкруж запалені свічки, замість квітів.

— Всемилостивий! — вигукнув Орфей. — Мертвий! Він мертвий!

На його очах виступили сльози. Тремтячими пальцями він зняв запітнілі окуляри і витер їх краєчком куртки. Тоді нерішуче підступив до Вогнерукого, нахилився і доторкнувся до руки.

— Холодний! — прошепотів він і відсахнувся. Очі, залиті слізьми, дивились на Фарида. — Це Баста? Кажи! Так, там було написано, що Каприкорнова банда мусила вбити куницю, а він спробував її врятувати! Очі я собі з обличчя виплакав, коли читав цей розділ, навіть жбурнув книжкою об стіну! Я лише тому відправив його назад, бо думав, він тут у безпеці! Горенько! Мертвий! — Орфей схлипнув і нахилився над тілом Вогнерукого. — Хвилиночку! Закололи. Закололи, так написано в книжці! Де рана? Закололи через куницю, так, так там написано. — Він різко повернувся і подивився на Ґвіна, який сидів на плечі і шипів на нього. — Він залишив куницю. Він залишив її, так само, як і тебе. Що тут робить куниця? Ти що, язика проковтнув? — В Орфеєвому голосі з'явилися крижані нотки.

— Він помер не через Ґвіна, — прошепотів Фарид.

— Не через куницю? А через кого тоді?

Перш ніж Фарид устиг відповісти, позаду нього пролунав голос:

— Хто це? Що цей чужинець тут хоче?

Орфей підскочив, наче його на чомусь зловили. Там стояла Роксана, біля неї Реза.